Таємниці історичних скрабів Миколаївщини

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19

КІНБУРСЬКА ЗНАХІДКА

На початку XIX ст. на Кінбурнській косі Климентій Россет знайшов незвичайний сувій.

Про свого брата і його знахідку писала у спогадах-щоденннках наша землячка О.Смирнова-Россет: «Брат мій Климент був посланий розшуковувати в архівах все, що йому буде здаватися досить цікавим, для передачі до архіву Міністерств двору чи іноземних справ. Як пригадую, в містечку Олешки, що на Кінбурнській косі, він знайшов примірник першого маніфесту Катерини II після вступу її на престол. В ньому сказано, що за проханням Петра вона бере на себе тягар управління. Маніфест брат передав куди треба».

Незвичайний документ відразу ж вивезли до Петербурга.

В цей час у північній столиці імперії йшло формування та поповнення колекції музею старожитностей. Вже на початку XIX ст. його незвичайні фонди мали світове значення.

Відомо, що маніфест цариці Катерини II був програмою розвитку Російської держави на ХУІІІ-ХІХ ст.ст. Про сам документ, його зміст та важливість положень згадував російський письменник Вс. Іванов у романі «Принцеса Фіке».

Наталія Рудакова. 2000 р. Миколаїв.

Серед історичних та літературних джерел світової культури є чимало загадкових розповідей, які пов’язані з долею нашої землі та людей, які жили в Миколаївському краї. До них належить ім’я незвичайної жінки — Олександри Осипівни Смирнової-Россет (1809-1882). Її досить велика літературна спадщина (спогади, щоденники, записки тощо) не досліджувалася протягом 100 років. Лише у 1990-ті роки московське видавництво «Наука» вперше оприлюднило одну з частин її колоритних розповідей про життя суспільства І пол. XIX ст.

Дитинство малої Олександри пройшло в селах нинішнього Єланецького району — Адамівці та Водяному. Там жили її рідні. Найближчою була бабуся К. Є. Лорер, у дівоцтві — княгиня Ціціанова. Незважаючи на те, що майбутня талановита мемуаристка рано поїхала з маєтку, в наш край вона закохалася назавжди. Постійно згадувала свою батьківщину і тоді, коли стала фрейліною імператриці Марії Федорівни. Вона добре знала українську мову, любила співати українські пісні: «Я родилась в Малороссии, воспитывалась на галушках и варениках, и как мне ни мила Россия, я все же не могу забыть ни степей, ни тех звездных ночей, ни крика перепелов, ни журавлей на крышах, ни песен малороссийских». Її мемуари відтворили атмосферу звичаїв, побуту в бабусиному домі та селах українського степу.

 image062

Зберегла О. Смирнова-Россі добрі спогади і про наше мі прогулюючись у Баден-Бадені, курортному місті Європи, згадуі миколаївців, які теж ходили з кружечками по місту — так вони пили цілющу воду зі Спаського (Турецького) джерела (нині район Яхт-клубу), яке щедро обдаровувало городян.

Про легендарну жінку Олександру Осипівну писали як про «неземну любов» М. Гоголя. Приятелювала вона з О. Пушкіним, М. Лєрмонтовим та іншими представниками інтелігенції того часу. Особисто знала майже всіх діячів російської культури. Десятки віршів відомих поетів були присвячені саме їй. В. Жуковський, як відзначали сучасники, просив її руки (сам поет відвідав Миколаїв у 1837 р.). «З нею дружив весь літературний Петербург», — писали історики.

Серед численних розповідей нашої землячки — спогади про молодшого брата Климентія Россета (1810-1866). На той час — поручика Головного штабу, пізніше — майора у відставці, який був близьким знайомим О. Пушкіна. Якраз йому доручався пошук старожитностей для музеїв Російської імперії. На жаль, мемуаристка не дає детальної розповіді про обставини Кінбурнської знахідки.

 image064

image066

На прохання Н. М. Рудакової, авторка цих рядків намагалася віднайти інформацію про ті події на Кінбурнській косі. Перебуваючи на півострові в 2002-2007 рр., розпитувала старожилів сіл Василівки, Покровки, Ковалівки, Римбів. На жаль, серед опитаних не знайшлося жодної згадки про таємничий документ. Цьому може бути декілька пояснень: розповіді загубилися у часі; рідкісний сувій XVIII ст. міг ховатися у дворянських родинах і залишався невідомим; прості жителі не звернули уваги на незрозумілий для них документ тощо.

Нерозгаданою залишається причина знаходження маніфесту на Кінбурні, де й тоді мешкало небагато людей. Одна з версій, яку можна розглядати сьогодні, — це перебування на косі військової масонської ложі (за документами, така була наприкінці XVIII ст.) Програмний документ міг цікавити цю організацію, яка завжди працювала над питаннями розвитку держави та суспільства. Програмні розробки, перспективні документи завжди привертали увагу організацій, політиків, дипломатів, дворян та інтелігенції.

Нині важко простежити подальшу долю Кінбурнського примірника. Можливо, вивезений ще Климентієм Россетом, він зберігається серед старожитностей С.-Петербурга.

Декілька рядків щодо містечка Олешки, яке згадувала у своїх щоденниках Олександра Осипівна. Поселення знаходиться в нижній течії Дніпра, поряд з притоками Чайка та Конка. Нині це територія наших сусідів — Херсонської області. Це давнє місто відоме ще за часів Київської Русі. Довгі роки воно служило опорним пунктом її південних районів. Адже саме тут колись пролягали стародавні торгові шляхи. У 1711-1734 роках Олешківська Січ була центром запорозького козацтва. У 1928 р. Олешки було перейменовано на Цюрупінськ.

Сьогодні керівництво містом та його громада вивчають питання повернення йому стародавньої історичної назви — Олешшя.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19