Таємниці історичних скрабів Миколаївщини

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19

СТАРОДАВНІЙ ВОДОГІН

У нашому Богоявленську збереглося чимало легенд про старі поселення, розташовані на цих землях.

Мені запам’яталася одна незвичайна знахідка, до якої місцеві жителі часто поверталися під час розмов та спогадів про минулі часи.

Було це у 1956 році. На городі Микити Ващенка, який жив у районі вулиць Янтарної та Торгової, рили траншею. Хазяїн збирався посадити виноградник і готувався до цього досить серйозно. Ґрунти тут непрості, важкі, копати треба багато, тож у цій важливій роботі йому допомагали сусіди. Тоді не треба було робити особливих запрошень. Як тільки у когось із сусідів виникала проблема, яку важко вирішувати самій родині, всі спішили на допомогу, залишаючи особисті справи.

І ось усі гуртом зібралися й почали рити глибокі траншеї. Несподівано лопата натрапила на перешкоду. До цього вже звикли, вважаючи, що то звичайний черепашник. Камінь, якого багато в нашій землі. Почали копати далі. Але виявилося, що на глибині лежить дерево. Згодом копачі витягли довгу трубу, діаметр якої сягав близько 330-350 мм. На диво, дерево досить добре збереглося. Всім було зрозуміло, що знахідка — незвичайна. І досить стара. Належала якомусь невідомому водогону.

Чутка про таємничу трубу швидко покотилася по вулицях. Почали підходити сусіди, незнайомі люди, з подивом оглядаючи підземну дивину. Розмовам — не було меж. Всі погоджувалися з тим, що таку трубу бачать уперше. Серед старих жителів були й ті, які добре зналися на будівельній справі. Але й вони не змогли визначити ні її віку, ні чіткого призначення у цій місцевості. Адже труба свідчила про давніх добрих хазяїв, які піклувалися про свої зручності. У цивілізований спосіб.

Громада порадила господареві звернутися до фахівців: істориків, археологів. А ще краще — до спеціалістів краєзнавчого музею. Справді, вони не забарилися й приїхали другого дня. Пильно оглядали дивну знахідку, радилися між собою. Висловили припущення, що це — частина якогось досить старого водоводу. Щиро дивувалися міцному дереву, яке настільки добре збереглося. Чия труба, коли була закладена і ким — залишилося загадкою і для них. Попросили шматок для музею. Як експонат для зберігання та експонування. Хазяїн охоче відрізав їм чималеньку частину, додавши: «З мого городу». Решта викопаної труби ще довго лежала у Ващенковому сараї.

З часом про таємничу трубу потроху почали забувати. Та якось Микита, якому були потрібні дрова для опалювання будинку, знову повернувся до старої знахідки. Потім довго розповідав, якою незвичайно твердою була та деревина. Важко різалась, непросто було її розрубати.

Володимир Касьяновський. 1999 р. Миколаїв.
Корабельний район.

Про древні та давні гідросистеми у Північному Причорномор’ї мало досліджень. На сьогодні до найдавніших водогонів старих часів належать підземні та наземні канали давньогрецької Ольвії (2500 р. тому). Нині — це заповідник світового значення, одна з чотирьох найбільших античних держав Північного Причорномор’я.

Ольвія, в перекладі — щаслива, знаходиться поряд із селом Парутине Очаківського району. «Сама земля для еллінів союзниця», — писав про них давньогрецький поет Есхіл.

Історикам та археологам добре відомі таланти ольвійських будівельників, які були чудовими майстрами і вміли облашто- вувати життя поселян, цивілізовано упорядковувати вулиці та площі.

Ольвійці прокладали кам’яні стоки каналізаційного призначення, відводи дощових вод тощо. Для поповнення колодязів у цих жарких краях вода подавалася спеціальними кам’яними каналами. На далекі відстані використовувалися гончарні труби. Гідросистема міста була зразком високого інженерного та будівельного мистецтва ольвіополітів.

image024

Ще й нині серед руїн збереглися частини водостоків та водогонів стародавньої цивілізації.

Науковці вважають, що й сьогодні по тих трубах тече вода під містом, стікаючи до колодязя, який за декілька метрів від лиману. Ті, кому вдалося пити ту водицю, відмічали її незвичайну чистоту та особливий смак.

В середині XIX століття відомий дослідник Причорномор’я Ф. К. Брун (місце та рік народження — невідомі, помер 1880 р.) писав про знайдені під руїнами Ольвії труби стародавнього водогону, який лежав біля самої води. В ті роки він теж утамовував спрагу з джерела, вода якого текла по старих спорудах давніх майстрів.

Влітку 2002 р. авторка проходила берегом лиману аж до стародавнього міста. Близько 2 км. І бачила з десяток підземних джерел, які скидають свої потоки чистої срібної води до лиманської течії.

У XX ст. відомий миколаївський археолог В. І. Нікітін знайшов частину системи водогону античних часів на території нинішнього заводу імені 61 комунара. Знахідку передав до фондів нашого краєзнавчого музею.

У 1990-ті роки серед старожилів передмістя Жовтневого (нині — Корабельний район) можна було почути розповіді про дерев’яні водяні труби 1230-1240-х років. Люди розповідали, що пам’ятають перекази близьких та рідних про Славний Дівочий монастир, який знаходився недалеко від Богоявленського фонтану. Старійшини згадували про колодязь та великі труби. Стверджували, що все було виготовлене з твердого доброго дерева. Навіть знали дорогу, по якій ходили черниці брати воду та носили її до монастиря. Залишки тих дерев’яних труб ще можна було побачити у 1990-ті роки.

Щодо загадкової труби у М. Ващенка може бути кілька версій.

Відомо, що на місці нинішнього Корабельного району було чимало поселень, в тому числі й досить давніх (про це авторка розповість у наступних книжках).

image026

За припущенням дослідника В. І. Нікітіна, це могли бути труби кінця XVIII ст. Адже саме тут стояли заміська резиденція Г. Потьомкіна, палаци князя та його племінниці О. В. Бра- ницької, будинки віце-адмірала М. С. Мордвинова та інших дворян, які приїхали будувати Миколаїв. Вода, що збігала з високих вулиць у балки, могла направлятися по трубах у безпечні русла. Майстри, яких привезли сюди у 1780-1790-ті роки, таким чином піклувалися про зручність та комфортність дворянських садиб.

5 січня 1794 р. військовий інженер І. Князєв одержав наказ від адмірала М.С. Мордвинова: «Приказьіваю вам заготовить в Севастополе 20 тис. глиняних водопроводних труб для города Николаева». І знову — йде мова лише про керамічні водогони.

Щодо дерева, яке може чи не може довго лежати в землі. Відомо, що фахівці будівельної справи знали чимало секретів, які передавалися з покоління в покоління. Так, дворяни ХУІІІ-ХІХ ст.ст. при спорудженні своїх будинків доволі часто використовували цінну та красиву деревину. Нерідко — морений дуб. Тобто такий, що багато років вимокав у воді. У такий спосіб він ставав міцним. Як залізо чи камінь. Та набував дуже красивого, майже чорного забарвлення. У 1980-ті роки такий надзвичайно темний дуб авторка бачила у садибі декабристів Муравйових-Апостолів, що в селі Хомутець (Полтавської обл.). Його історія ‘ відома ще з кінця XVI ст. Це поселення довгі роки було предметом торгу польських магнатів. Данило Апостол, полковник Миргородського полку, потім — гетьман України (1727-1734 рр.), володів ним з кінця XVII ст. Він — прадід відомих декабристів.

Так ось, у старому палаці стеля та стіни — саме зі старовинного мореного дуба. Вони й нині вражають своєю казковою красою кожного, хто їх бачив.

У Німеччині найдорожчими меблями вважають ті, які вкриті шпоном — тонким зрізом дуба, що пролежав у вологій землі кілька століть!

image028

Відомо, що добре зберігається як у землі, так і воді ще одна деревина. Це — модрина (рос. — лиственница). Фахівці вважають, що вся Венеція (Італія) стоїть саме на такому вічному фундаменті.

Старожили Жовтневого та Широкої Балки знали, що основою миколаївського елеватора якраз і була ця знаменита модрина. У 2000 році споруду знищили. І ще довго навколо цього місця валялися величезні дошки, шматки деревини. За розповідями, молода ділова миколаївська жінка, що дізналася про цінність сировини, за досить короткий час стала бізнес — леді. Ретельно зібравши той «непотріб» (!), швидко продала його іноземцям. Практична особа мала з того мільйонний заробіток і подалася до Москви. Кілька дощок взяв для себе В. Касьяновський. Коли авторка попросила показати те «не- поціноване золото», відрізав та подарував на пам’ять дощечку довжиною близько 40 см. Ця реліквія з незвичайною долею нині зберігається у фондах обласного краєзнавчого музею.

Щодо строків зберігання дерев’яних труб у богоявленській землі й нині багато суперечок. Більшість аргументують тим, що дерево, в основному, досить погано зберігається. Тим паче, у воді та в землі. Але якщо зважити, що давні будівельники добре знали секрети деревини і старовинні технології, водогін на садибі М. Ващенка не може бути дивиною. Історія свідчить, що ми часто буваємо необ’єктивними, оцінюючи майстерність та таланти минулих поколінь. Також не враховуємо й умови, які створювала наша земля.

У 2007 р. в центрі м. Кіровограда було розрито давній курган. Яким же було здивування вчених, коли вони побачили цілі-цілісінькі 4 дерев’яних колеса! Кожне — з півстовбура. Дубова деревина зберегла світло-рожевий колір. Ніби щойно виготовили тії дивні колеса.

Археологи датували ту знахідку — близько 4,5 тис. років. Колеса законсервували за спеціальними методиками. Фахівці знають, що земля (болото, глина, пісок, торф тощо) може бути як руйнівником, так і консервантом.

Дерев’яний водогін із садиби М. Ващенка й нині залишається загадкою нашої історії.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19