Таємниці історичних скрабів Миколаївщини

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19

ВИНО ЧОРНОГО МОРЯ

Страшним було літо 1941 р. для очаківців. Німці наступали, радянські війська відступали. Спішно йшла евакуація населення, техніки, громадського та державного майна. Одні — швидко збиралися у невідому дорогу, інші — допомагали їм виїхати. І ця частина особливо страждала. Адже розуміли, що ось-ось ввійдуть німці. А з ними — лихо. Бо начулися, яка наближається війна. Не всі мали здоров’я вирушати у безвість, іншим — важко було лишати землю, обжиту дідами-прадідами. Найбільшу допомогу від’їжджаючим надавали саме ті, хто у тривозі був приречений залишатися в приморському місті і чекати невідомої долі.

Очаківські землі завжди славились чудовими винами. Адже виноградники займали не одну сотню гектарів. До війни підвали були переповнені чудовими новими та старими винами. Фахівці розуміли, що ці пляшки — скарби незвичайні. Не хотіли їх лишати ворогові. Тому спішно шукали вільний транспорт для швидкої евакуації. Або вивезти подалі від фронту, вглиб країни. Це було непросто, адже спочатку рятували підприємства та людей.

image134

Німець підходив усе ближче, а транспорту так і не вдалося знайти. Ось і вирішили фахівці спочатку відправити найдорожчі старі вина водою — Чорним морем та лиманами.

Організаторам евакуації вдалося знайти стару невисоку баржу. В неї швидко завантажили винні скарби. Щільно все укладали. Як колись возили свої дорогоцінні амфори стародавні ольвійці, що жили зовсім поруч із Очаковом.

Ця робота не забрала багато часу: люди вишикувалися ланцюжком — і згодом морська посудина відчалила від берега. Та раптом налетіла німецька авіація. Бомбили так, що світу білого не було видно. Здавалося, що земля з небом та водою перемішалися. Люди кинулися до схованок, з тривогою поглядаючи на винну баржу. Та просто танцювала між хвилями, що їх здіймали бомби й снаряди з літаків. Раптом одна з бомб влучила в борт баржі. Не розірвалася. Ковзнувши, шубовснула у піну. І все. Але удар був досить сильним. Морська посудина різко нахилилася. Всі пляшки з передзвоном посипалися у вируючу безодню.

Хто тоді міг ризикнути їх рятувати! Лише з болем могли спостерігати…

А німці вже входили в Очаків. Люди, намагаючись врятувати себе та родини, ховалися в будинках, підвалах, льохах.

Під час війни ніхто не шукав ті вина. Німці контролювали водні кордони, тому було небезпечно це робити. Лише діти ризикували купатися біля берега.

Ще довгі повоєнні роки серед очаківців можна було почути розповіді про ту баржу та вина, які лежать на дні моря. Після війни сміливці не раз пірнали у тих місцях, але старі люди щоразу їх зупиняли. Вони знали, які вередливі тут течії та біжучі ґрунти. Як у лимані, так і в Чорному морі.

Хтозна, куди могло занести за ці роки ті рідкісні старі пляшки з вином…

Галина Крикун. 1998 р. Очаків.

14 серпня 1941 р. гітлерівці підійшли до Очакова. Його обороною керували майор Базилевич, комісар Бойко, начальник штабу Хоцкевич та перший секретар Очаківського райкому партії П.Є. Назаренко.

Партійні та районні організації Очакова провели велику роботу, щоб «вчасно евакуювати техніку, промислове устаткування, громадське та державне майно»,— писали дослідники. Військові з торпедних катерів та протикатерних батарей топили ворожі кораблі. Прикордонники на чолі з комендантом О. П. Ізугенєвим тримали оборону. І все ж, 21 серпня 1941 року німецько-фашистська армія ввійшла в місто.

Проте, яку роки війни господарники та фахівці-виноробп рятували елітні вироби (вина, шампанське, коньяки), відомо з друкованих та усних джерел. Особливо багато таких розповідей у Криму. Як вдалося врятувати старі пляшки, рідкісні сорти винограду, у 2006 р. авторці цих рядків розповідали старожили Ялти. Кращі старі колекції спішно вантажили на кораблі, баржі, буксири та відправляли через Крим до Кавказу. В надії, що війна не буде довгою і не зачепить той край.

Вивезти все було неможливо. Тому виконували наказ з Москви: нічого не лишати ворогові. Виноробів змусили вилити всі найкращі вина у невелику річечку, що текла з гір. Авторці показували те вузьке русло, на яке й сьогодні дивляться з гіркотою та сумом. Вина було так багато, що, здавалося, разом із людьми, які не стримували сліз, кривавими потоками плакала земля, ріка та й саме вино. Люди вважали, що вино, як мудра людина, з болем прощалося з виноробами. Ще потім довго тонкі червоні нитки загубленого напою, наче кров, збігали в Чорне море. Розповідаючи про це, поважна ялтинська жителька Алла Іванівна не стримувала сліз. Під час розповіді на хвилину їй здалося, що знову бачить ту криваву ріку. Сюди приходить як на цвинтар, де померло вино. Адже за декілька годин тут загинула праця і віковий досвід багатьох поколінь кримських фахівців. Частину дорогоцінних пляшок вдалося вивезти до тилу. За свідченнями старожилки, після війни лише невелика частина їх повернулася до ялтинських підвалів.

 image136

Нещодавно про вивіз у 1941 р. колекцій Одеського коньячного заводу в перші місяці війни авторці розповідали одеські екскурсоводи. Рідкісні зразки теж намагалися вивезти на Кавказ, але літаки розбомбили перевантажений корабель. У місті ще довго переповідали про те, як летіли вгору шматки пляшок серед почервонілих хвиль Чорного моря. Так гинули золоті запаси підвалів Одеси.

У 2003 році легендарну історію про колекцію рідкісних вин, що лежить на дні поблизу Очакова, розповів учений В. Єрмолов. Події теж відносяться до 1941 року. Відомий науковець, директор інституту виноградарства та виноробства В. Таїров спішно евакуював цінні зразки. Сотні за- сургучених пляшок, які перевозила баржа, потрапили під обстріл та бомбування. Пізніше, в мирні роки, водолази ще довго намагалися знайти ті скарби. Та Чорне море поки що не хоче ділитися своїми таємницями. Про такі трагедії, коли намагалися врятувати рідкісні скарби Причорномор’я, можуть розповісти винороби багатьох міст нашого краю.

31 березня 1944 року Очаків було визволено від німецько-фашистського полону.

Наші лимани (Бузький, Дніпровський та Дніпро- Бузький) впадають у Чорне море біля самого Очакова. Вчені та фахівці давно знають неперсдбачуваність течій у цих місцях. У кожної з них, вважають рибалки, свій настрій та характер. Місцеві нерідко з цього приводу жартують: «Не спи, рибалко, якщо хочеш саме тут зловити рибу. Розсердиш Посейдона — закине, куди захоче. Чи під Первомайськом опинишся, чи схаменешся посеред хвиль Чорного моря…».

І це не випадково. Географи, геологи та історики, які давно вивчають рух води, знають, що саме Чорне море та прибережні ріки двічі на добу змінюють напрямки течій.

Ось так і понині гуляють дорогоцінні пляшки десь поряд з Очаковом. Ще з далекого 1941-го року .мандрують по дну таємничими водними шляхами.

Тож не лякайся, сучаснику, якщо, відпочиваючи на очаківських берегах, побачиш чи відчуєш під ногами оброслу черепашником стареньку цілісіньку пляшку. То — подарунок від самого Бога Моря. Лише він тепер може підкинути для тебе давній загублений скарб. З чарівним вином минулих століть!

 image138

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19