Таємниці історичних скрабів Миколаївщини

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19

ІНСТРУМЕНТИ З ЗОЛОТИМ ЧЕРВОНЦЕМ

 У радянські часи довго трималася заборона згадувати родину Аркасів. Та, незважаючи на це табу, Ф.Т. Камінський постійно звертався до їх незвичайної долі. Він особисто знав багатьох членів сім’ї, часто спілкувався з ними.

Якось я попросив Феодосія Тимофійовича розповісти про ставлення Миколи Миколайовича до місцевих музикантів. І ось що згадав відомий у місті вчений та краєзнавець.

У кінці XIX — поч. XX ст.ст. у Миколаєві активно працював духовий оркестр 56-го Празького полку. Керував ним неймовірно обдарований диригент Володимир Іванович Матоушек. Музикант від Бога, як говорила про нього тогочасна інтелігенція. Розповідали, що цю незвичайну людину добре знав сам Римський-Корсаков. І пишався ним. Так ось, відомо було, що музиканти оркестру грали на найкращих інструментах. І не випадково. Колективом опікувався сам Микола Миколайович Аркас. У стосунках між ними навіть склався ритуал. Як тільки в оркестрі з’являвся новий молодий музикант, Аркас обов’язково приходив послухати гру. І не з порожніми руками. Оркестрант одержував особливий подарунок — новий інструмент. Та й не тільки. У футлярі завжди лежав золотий червінець. Як матеріальна підтримка та поздоровлення зі вступом до цього чудового колективу.

Фахівцям музичного мистецтва було добре відомо, якими дорогими були ті інструменти. Адже всі вони — зі знаменитої фабрики самого Ціммермана (Петербург).

Я пам’ятав двох чудових фаготистів того оркестру — Кузь- міна та Рощина. Колись викупив для себе цей дорогий інструмент у Кузьміна. За 1200 рублів, сталінських. У хрущовські часи він коштував не менше 300 рублів. Нині його ціна сягнула б далеко за 14 тисяч гривень. Добрий то був фагот, дуже добрий! А як грав! На все життя він мені запам’ятався.

Олег Корнєєв. 2003 р. Миколаїв.

image084

image082

58-йпіхотний Празький полк було сформовано у 1831 році. Після участі в розгромі Польського повстання він дістав назву Празький. Це — від назви передмістя Варшави.

У Миколаєві полк перебував з 1870 року. Його штаб квартирував по вулиці Таврійській, 1 (нині — вулиця Шевченка). Чотири батальйони розселили в різних районах міста Миколаєва. У 1880 р. в ньому проходив службу відомий український театральний діяч А. Тобілевич (сценічне ім’я — Саксаганський). На початку Першої світової війни Празький полк залишив Миколаїв. У 1917 р. його розформували.

Миколаївський краєзнавчий музей має у своїх фондах рідкісну книгу про історію цього військового з’єднання. Зберігаються тут й предмети символіки полку. Серед них є рідкісний експонат — полковий прапор.

Празький полк відіграв важливу роль у культурно-просвітницькому житті міста. А сам оркестр брав активну участь у відпочинку миколаївців (II пол. XIX — поч. XX ст.ст.)

Місцеві газети систематично сповіщали про концерти, цікаві вечори в Спаському урочищі, на бульварі, його участь у святкуваннях, парадах тощо. Так, «Николаевская газета» (1914 р., 2 липня) розповідала про цікаву програму «оркестру музики Празького полку». У ці дні миколаївцям пропонувався відпочинок за спеціальною програмою «По Миколаєву». До неї було включено незвичайні музичні замальовки: схід сонця, ранкове пробудження природи, спів солов’їв, голосні перекликання зозуль, звуки міста, що прокидалося. Не забули сценаристи та композитори про шум заводів та верфі, звуки полкових барабанів, що лунали містом, сповіщаючи про свята. У нотах оркестру — гарматні постріли, історичний гомін-пробіг автомобілістів, циркові програми та спортивні змагання, які організовувало місто. Окремий вальс відтворював атмосферу настрою гуртка «рукоділля в офіцерському клубі полку». Особливим колоритом, писала преса, відзначалися музичні твори до свят «Білої квітки» та «Святого Братства».

Долю оркестру дослідили наші краєзнавці О. Ковальова та В. Чистов. На жаль, відмічали вони, ноти тих незвичайних миколаївських програм не збереглися.

Ім’я Феодосія Тимофійовича Камінського (1888-1978) добре відоме серед вчених, археологів, істориків та в краєзнавчих колах. Народився у Миколаєві. Батько, родом з богоявленських хліборобів, працював маляром, був добрим майстром покрівельної справи. Мати, добра та вправна господиня, була родом зі старовинного села Калузької губернії. В родині Камінських було семеро дітей. Юний Феодосій рано почав відрізнятися від інших дітей своєю самостійністю. Мудрі батьки не заважали дитині. Біографи писали, що, як допитлива людина, захоплювався українськими народними піснями, слухав концерти знаменитого кобзаря Терентія Пархоменка. Сам міг добре грати на бандурі. Брав участь у концертах, у хорі М. М. Аркаса (засн. у 1907 р.). Мав вищу освіту: закінчив археологічний інститут у Петербурзі. Працював там в Ермітажі. Був знайомий з видатними людьми XIX ст.: істориком Д. І. Яворницьким, археологом Б. В. Фармаковським та ін. Працював на розкопках Херсонесу, ровесника Ольвії, що знаходиться біля Севастополя.

У Миколаєві провів археологічні дослідження різних районів та передмість. Займався збиранням колекції старовини. Написав понад 100 статей, нарисів, які присвятив маловідомим сторінкам нашої історії (приїзди народних бандуристів, суд над лейтенантом П. П. Шмідтом в Очакові, миколаївські шляхи військ шведського короля Карла XII та гетьмана Мазепи тощо). Саме йому належить створення першої в Україні хімічної лабораторії для реставрації предметів історичного минулого.

Працював на різних посадах. У місті Ф.Т. Камінського добре знали як вченого та допитливого дослідника, директора історико-археологічного музею Миколаєва. Був членом Ольвійської та інших археологічних експедицій. Під час Великої Вітчизняної війни (1941-1945) врятував чимало документів та експонатів музею. Листувався з науковцями різних музеїв України, відомими вченими Ленінграда, Москви, Дрездена, Парижа.

З 1920 року його переслідувала радянська влада: був під слідством, в 1929-му — арештований. Вирок— 5 років виправно-трудових таборів. У 1937 р.— новий арешт та 10 років таборів. 1949-й — знову арешт, заслання на 5 років. Повернувшись до Миколаєва, знову активно вивчав історичне минуле краю. У 1978 році Ф.Т. Камінському виповнилося 90 років. Того ж року трагічно загинув від рук бандитів.

Про талановитого диригента, керівника духового оркестру 56-го флотського екіпажу Володимира Івановича Матоушека, відомостей не так і багато. Прожив близько 60 років (1860-1920).

Після закінчення «Гармонічних курсів» і одержання звання вільного художника служив капельмейстером у російській армії. Як диригент довгі роки працював у військових частинах України. З 1909 р. одержав призначення до Миколаєва, де працював викладачем музики міського реального училища.

За спогадами, був авторитетною та шанованою людиною. Стали легендами його фантастичні здібності та незвичайна пам’ять: навіть найскладніші музичні твори диригував без нотних зразків. Про його оркестр та концерти — чимало інформації на сторінках миколаївських газет кінця XIX — початку XX ст.ст. Так, 19 липня 1909 р. «Николаевская газета» інформувала громаду про гуляння, яке організувало місцеве товариство «Просвіта». Оркестр флотського екіпажу (під керуванням Матоушека) «будет исполнять «Полтавскую битву», соч. местного композитора 3. П. Францева».

Щодо постаті М. М. Аркаса. Десятки історичних фактів, народних переказів, спогадів ілюструють цю незвичайну людину та її місце в історичній долі міста. Очевидно, доброта його серця не мала меж. Це було добре відомо миколаївській громаді. Минуло майже сто років по смерті нашого земляка. Здавалося, що про його життєвий шлях вже давно все відомо та опубліковано. Але розповіді старійшин час від часу повертають нас до нових невідомих сторінок незвичайного життя незвичайної людини.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19