Українська етнологія (часть 2)

Холмщина і Підляшшя — історичні зони, що охоплюють північно-західну смугу української етнічної території. їхнє порубіжне розташування зумовило складність етнічної історії, зокрема мінливість кордонів і крайоніміки. Територія Холмщини простягається на схід від річки Вепра до середнього Бугу, межуючи з Волинню, Люблінщиною, Галичиною. її назва найвірогідніше походить від заснованого 1235 року князем Данилом міста Холма, куди була перенесена столиця Галицько-Волинської держави. В літописній літературі, виходячи з орієнтації на водорозділ Бугу, вона також зустрічається під назвою «Холмська Русь», «Забузька Русь», «Забужжя».

Підляшшя (Надбужжя) розташоване обабіч середнього Бугу, на заході воно межує з Мазовією, на сході — з Волинню та Поліссям, на півдні — з Холмщиною, а на півночі доходить до ріки Нарви. Оформлення Підляшшя як окремої етнотериторіальної одиниці пов’язується зі створеним у 1520 р. Підляським воєводством, а походження його назви виводять від слів «Іаз» (країна над лісом) чи «лях» (країна побіч ляхів). Правомірність цих гіпотез підтверджується тим, що й у XIX ст. назва «Підляшшя» вживалася на означення територій на південь від Бугу, які раніше належали Польському королівству. Ріка Буг поділяє Підляшшя на Північне (між Бугом і Нарвою) та Південне. З кінця XVIII ст. разом із Холмщиною вони переживали доволі схожі історичні процеси, тому склалася наукова традиція спільного вивчення їхнього розвитку.

У VI ст. на ці землі була спрямована потужна східнослов’янська колонізація, що визначила їх подальший етнічний розвиток. Серед сучасних науковців точаться дискусії щодо ідентифікації людності окремих локальних зон цих регіонів з літописними бужанами, дреговичами й дулібами, але її східнослов’янське коріння загалом не викликає сумнівів. Саме в чисельно переважаючому «руському люді» розчинялися всі дрібніші іноетнічні племена, що періодично сюди напливали. Холмщина і Підляшшя входили до складу Київської Русі, а згодом відігравали важливу роль у становленні Галицько-Волинської держави, оскільки до них не досягали татарські набіги.

Протягом XIV—XVIII ст. між Польщею, Литвою і Угорщиною тривало гостре протистояння за право панувати над Холмщиною і Підляшшям. Внаслідок розділів Польщі вони відійшли до Австрійської імперії, а після наполеонівських воєн опинилися у складі Царства Польського, що було під протекторатом Росії. У другій половині XIX ст. близько 60% населення цього регіону становили русини (українці), 25% поляки та 15% євреї. Через посилення впливів православ’я, уніатства й римо-католицизму українська людність зазнавала як русифікації, так і полонізації.

Глибокі зміни в етноісторичний розвиток Підляшшя та Холмщини внесла Перша світова війна. Під час літнього 1915 р. відступу Російської армії більшість місцевої людності була насильно переселена зі своєї батьківської землі (залишилося близько 25 тис. українців) на безкраї простори Російської імперії. Ці драматичні події істотно позначилися на кристалізації етнічної самосвідомості українців краю. На повсюдних масових зібраннях, що відбувалися в часи української революції, вони заявляли, що «Забужна Русь є частиною України» і «ми за мовою, звичаями, і за всім складом життя близькі й споріднені з українським народом».

За міжвоєнного періоду, коли Холмщина і Підляшшя перебували в складі Польщі, на рідні терени повернулася лише частина вигнанців. Це змінило загальну етнічну ситуацію в краї, де на початок 30-х років XX ст. українці становили близько 30% (205 тис.) від загального числа населення, поляки—27,8% (188тис), євреї — майже 13%. Черговою трагедією для Холмщини і Підляшшя обернулися Друга світова війна та подальші події. Переживши німецькі депортації, край був охоплений гострим польсько-українським міжетнічним конфліктом. Згідно з умовами серпневого 1945 р. договору про кордон між СРСР і Польщею в межах останньої опинилася майже вся територія краю. У 1944—1946 рр. більшість українців Холмщини і Південного Підляшшя була виселена в УРСР а решта 1947 р. депортована вході акції «Вісла» на західні польські землі. Ця акція не охопила Північного Підляшшя, що було визнано «білоруським». Воно залишилося єдиним у складі Польської держави реґіоном, де компактно проживають українці, які, починаючи з 1950-х років, виступають за збереження своєї етнічності.

На такому історичному тлі через активні етнокультурні зв’язки з поляками, литовцями й білорусами формувалася самобутня народна культура українців Холмщини і Підляшшя. Чи не найяскравіше вона проявляється в їхній говірці, що навіть між окремими селами відрізняється своїми прикметними особливостями. Неповторний місцевий колорит тісно вплітається в загальноукраїнські типологічні риси традиційно-побутової культури холмців і підляшців. Це проявляється в житловому плануванні, коли під одним дахом з хатою будували й деякі господарські приміщення; в народному одязі (переважання світлих тонів, гармонійно збагачених барвистістю спідниць чи оздобленими переборами сорочок); в чорнолощених керамічних виробах, що ваблять сріблясто-металевим блиском і Графітовим мерехтінням; в неповторній технології обробки дерева та плетіння тощо. На глибоку генетичну спільність з українським етносом вказують система календарних обрядів та фольклорна спадщина українців реґіону.

У Південному Підляшші своєрідними рисами побутової культури вирізнялися представники трьох локальних етнографічних груп: бужани (також їх називали «луговиками», «гимелями», «поліхами»), хмаки та власне підляшці, що також іменували себе «підлясяками», «унітами».

Лемківщина — найзахідніший відтинок української етнічної території, що клином у 140 км завширшки та 25—50 км завдовжки затиснутий між польськими та словацькими етнічними землями. Територія Лемківщини займає нижчу частину обох схилів Українських Карпат—т. зв. Нижні Бескиди. Карпатський хребет поділяє її на дві частини — південну (закарпатську), що на сході і заході визначається межиріччям Ужа і Попраду, та північну (прикарпатську), що простягається від Сяну на сході до Дунайця на заході. Друга світова війна обумовила поділ етнографічної території краю між сусідніми державами: північна смуга відійшла до Польщі; більша частина південної Лемківщини (від українського кордону до Попраду) —до Чехословаччини, а менша — до Закарпатської області УРСР.

Крайонім Лемківщина походить від назви етнографічної групи «лемки». Більшість учених вважає, що він виник від широковживаної мовної частки «лем» (у значенні «лише», «тільки»), але це припущення потребує додаткового доведення. Слово «Lemko» вперше зафіксоване в документах XIV—XVI ст. як прізвисько на Мукачівщині, у XVIII ст. воно вже з’являється на теренах північніше від Карпат. Це надає аргументи на користь версії про словацьке походження слова «лем», яке є праслов’янським коренем. Воно поширювалося із заходу на схід та з півдня на північ, тобто традиційним шляхом словацької експансії здолу вгору, де й мешкали русини.

В наукову мовно-етнографічну літературу термін «лемки» у 1834 р. вперше ввів Й. Левицький при описі галицько-руського наріччя, яким говорили 122 тис. гірських мешканців — лемків. Серед галицьких лемків цей етнонім поширюється на початку XX ст, що значною мірою відбувалося під впливом видання часописів під назвою «Лемко», «Наш лемко» на ін. В окремих місцевостях зустрічаються такі похідні від нього, як «лемков’яни», «Лемковщина». Людність по-різному ставиться до екзоетноніма лемки, який часто застосовується із зневажливим, образливим відтінком. Саму себе вона переважно називає «руським людом», «русинами».

За княжої доби було заселене головно пониззя Лемківщини. Спочатку вона входила до Київської Русі, згодом її південна частина відійшла до Угорщини, а північно-східна — до Галицько-Волинської держави. Потім понад чотири століття (з 1340 по 1772 рр.) Лемківщина була прилучена до Польщі, де східна її частина творила Сяноцьку землю у складі Руського воєводства, а західна належала до Краківського воєводства. В цей час вона зазнала кілька колонізаційних хвиль. Охопивши Карпатське підгір’я, словацько0-німецька та польсько-німецька колонізації спричинили асиміляцію більшості давньоруського населення між Сяном і Вислоком. Руська колонізація разом із волоськими пастушими племенами головним чином просувалася незаселеним лісистим верхів’ям Бескидів.

Найдавнішими предками лемків вважаються племена білих хорватів. Упродовж XIII—XV ст. населення Лемківщини, особливо Сяноччини, зростало завдяки напливові довколишньої слов’янської людності, що рятувалася від татарських нападів і соціального визиску. В XVI — першій половині XVIII ст. на Лемківщині протікали процеси динамічної етнічної пертурбації, адже людність, що осідала тут «на волю», після завершення терміну звільнення від податків (від 12 до 24 років) часто знову відселялася. Посмужне проживання русинів, поляків та словаків сприяло їхньому етнічному перемішуванню, яке відбувалося і через укладання шлюбів. Згідно з австрійськими переписами населення за 1840—1910 рр. чисельність русинів у Північній Лемківщині зменшилася з 244 до 152 тис. осіб (тут у 37% громад вони становили етнічну більшість), а в Південній зросла зі 116 до 122 тис. Загальне зменшення чисельності лемків зумовлювалося епідеміями, переселеннями, а також масовою еміграцією за океан.

У 20—30-х роках XX ст. згідно з підрахунками В. Кубійовича кількість українців у Південній Лемківщині становила 100— 140 тис, а в Північній 140—200тис. Цідані, ймовірно, завищені, бо вчений зараховував до них такожлюдність з перехідним говором. З другого боку, офіційна статистика подавала вдвічі менші числа, свідомо занижуючи реальну чисельність українців. Трагічні наслідки для лемків мала Друга світова війна. Вже у 1940 р. під впливом радянофільської пропаганди з північної частини краю до СРСР виїхало 5 тис. українських селян. Після війни 12 тис. українських лемків Східної Словаччини добровільно переселилися до Радянської України, головно на Волинь. Тут вони зазнали насильної колективізації, тому, щоб повернутися додому, були змушені називати себе словаками. У той же час внаслідок відомих насильницьких акцій з Північної Лемківщини в СРСР було депортовано майже 97 тис. українців, а в ході операції «Вісла» вглиб Польщі виселено ще близько ЗО—35 тис. осіб.

Складний історичний розвиток, що відбувався під впливом різноетнічного оточення, відповідним чином позначився на формуванні етнічної свідомості лемків, а також породив чимало теорій щодо їхньої етнонаціональної ідентичності. Однією з них стала теорія «волоської» або «волосько-руської» колонізації, творці якої намагалися довести, що русини — це «зрусифіковані волохи і поляки», які потрапили в Карпати лише у XV—XVII ст. під час волоського-(румунського) переселення. Вона не витримує критики, зважаючи хоча б на такі аргументи — ареал поширення волоської колонізації далеко не співпадає з розташуванням русинсько-українських сіл; слова румунського походження могли переходити до лемків’від закарпатських русинів, що жили поруч з румунами, або ж від інших слов’янських народів; у т. зв. Йосифінській метриці кінця XVIII ст. з 5 тис. зафіксованих прізвищ близько 70% українські,’а 20% — загальнослов’янські.

Зберігаючи загальноукраїнські етнокультурні риси, традиційно-побутова культура лемків має свої особливості, що залишалися доволі виразними принаймні до середини XIX ст. їх житлові й численні господарські споруди об’єднувалися в єдиному комплексі (часто по 5—7 приміщень) під одним дахом, рубані стіни курних хат не білилися. Одяг виготовлявся лише з домотканого лляного і конопляного полотна. Переважав архаїчний покрій сорочки тунікоподібного типу найчастіше без коміра із вільними прямими рукавами (побутували їхні давні загальнослов’янські назви «кошуля», «чахлик»та ін.).

Прикметним елементом традиційного жіночого костюма були блузки-безрукавки. Важливою рисою життєзабезпечення лемків стали поширення відхожих промислів, заробітчанство у близьких і далеких краях та, врешті, еміграція. Незважаючи на державно-політичні кордони, лемківська етнографічна група становить відносно цілісну субкультурну систему, в якій вирізняються окремі локально-територіальні групи північних (польских), південних (словацьких) та закарпатських лемків.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42

Вам также может понравиться...