Українська етнологія (часть 2)

Житло

Вивчення проблеми житла з точки зору етнологічної науки викликає певні труднощі. Якщо подивитися на нього просто як на «споруду, де живуть люди», то в уяві виникають найрізноманітніші конструкції— від вітрових захистів та наметів давніх мисливців і скотарів до сучасних багатоповерхових забудов, порівнювати які немає жодного сенсу. Проте будь-який тип житла завжди має одну спільну властивість: у людській свідомості воно завжди протиставлялося рухові, дорозі, тому уявляється як зупинка в русі, як місце, організований простір для короткочасного відпочинку чи тривалого перебування. Найпоширенішою є етнологічна типологізація житла за такими ознаками, як будівельний матеріал, стиль конструкції й планування, розміщення печі й культового місця, зв’язок із господарськими забудовами, внутрішній інтер’єр тощо.

Житло тісно пов’язане зі способом життя людини, в ньому виразно відображається її емоційне ставлення до стилю матеріальної культури. Поняття «стиль» широко використовується в мистецтвознавстві та фольклористиці при вивченні народної культури, тож в етнології доцільніше говорити про «етнокультурний стиль», під яким розуміємо одну з форм існування загальної етнічної традиції. В етнології житла стиль виступає одним з головних атрибутів загальної типологізації цього виду матеріальної культури.

У давніх спільнот житло завжди перебувало у примиренні з екологічним середовищем, тісно пов’язувалося зі способом життя, тож і його зведення й удосконалення відбувалися в напрямі пристосування природних матеріалів до захисту людини та створення оптимальних умов для її життєзабезпечення. Головну самобутню рису житлобудування східнослов’янських народів визначають каркасна («стовпова») та зрубна конструкції (пов’язані з рубкою й горизонтальним укладанням колод) стін, які зсередини, а іноді й ззовні обмазували глиною. За цією ознакою воно відрізняється, наприклад, від стилю валькованого житла з плоским дахом, властивого середньоазійським народам, від юртоподібного житла кочовиків тощо. Характерно, що підлога (долівка) у традиційній українській хаті спочатку була земляна, а приблизно з XII—XIV ст. аж до початку XX ст. — винятково глиняна. Окремі, але доволі стійкі та виразні відмінності у стовповій техніці існували і серед окремих слов’янських народів, зокрема росіяни закладали колоди «в паз», білоруси «с шулой» та ін.

Широкий комплекс самобутніх рис українського житла розкриває стиль його планування. Давньослов’янське помешкання являло собою наближену до квадрата або чотирикутну однокамерну напівземлянку, заглиблену в землю на 30—80 см, що зумовлювалося природно-кліматичними особливостями: за холодних зим та спекотного літа це сприяло збереженню теплового балансу. Подальші тенденції в еволюції житлового планування проявляються у збільшенні кількості житлових приміщень (кімнати, що називалися «хата», «великахата», «хижа») та їхньому відокремленому розташуванні щодо сіней («хороми») і комори («комірчина», «хатчина», «клітчина»).

На плануванні житла дедалі помітніше позначалися соціальне розшарування суспільства, а також іноетнічні впливи, які зумовлювали його регіональні відмінності. На Наддніпрянщині зберігся «класичний» трикамерний зв’язок: житлова хата через сіни поєднувалася з коморою. На Поліссі та Слобожанщині ускладнення житлопланування проявлялося в тому, що хижа почала відокремлюватися піччю від сіней або сіни повністю приєднувалися до опалювального житлового комплексу. Такі аналогії знаходимо у білоруських хатах «з жилим простєнком» та в російських «ізбах с прирубом». У карпатському житлі «хата» і комора мали окремі прямі виходи на вулицю, а сіней часто не було зовсім. З іншого боку, такі елементи житлобудівного стилю, як ґанок («крильце»), значне винесення стріхи, видовження будови («довга хата»), зустрічаємо в багатьох, навіть не пов’язаних між собою історико-етнографічних реґіонах, тому їх можна вважати загальними ознаками українського житла «другорядного характеру».

Комплекс важливих характеристик традиційного житла пов’язаний з його інтер’єром, під яким розуміють взаєморозташування та культурно-символічну (побутово-вжиткову й сакрально-обрядову) значущість розміщених у внутрішньому просторі предметів. Одним з найважливіших його елементів є піч. Перші відомості про неї на території України знаходимо ще в мустьєрському періоді (близько 45 тис. тому). Поступово витіснивши вогнище, у давньослов’янському житлі піч розташовувалася переважно в його північному куті. Здебільшого печі були кам’яні (складалися з валунів), хоча у волинян переважали глиняні, а в полян та білих хорватів також існували кам’яно-глиняні. Конструкція печі постійно змінювалася і вдосконалювалася. Спосіб виведення диму був настільки важливий, що ще до початку XX ст. визначав тип хати: «курна» або «чорна», «напівкурна», «біла».

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42

Вам также может понравиться...