Українська етнологія (часть 2)

Тема 2.

Етнологія окремих реалій матеріальної культури

Типологізація, символіка і функції матеріальної культури

Етнологія матеріальної культури — це відносно новий напрям вітчизняної науки, який передбачає її типологізацію, визначення знаково-символічної сутності окремих елементів, з’ясування їх сакральної функціональності тощо. Матеріальна культура — це конкретно-історичне явище, яке, будучи продуктом розвитку певного народу, нації, етнографічної групи, є важливим джерелом вивчення етноісторії. Типологізація (групування) окремих явищ матеріальної культури передбачає їхній розгляд передусім за такими ознаками, як матеріал виготовлення, ареал поширення, поява та зникнення окремих елементів унаслідок внутрішніх і зовнішніх впливів тощо. При цьому, підкреслімо, явище етнокультурної наступності не слід розглядати як просте механічне запозичення «чужого», бо кожен народ завжди його видозмінює, пристосовуючи до своїх потреб.

Типологізація явищ матеріальної культури ускладнюється субстанціональною природою її елементів (наприклад, не зі всілякого матеріалу можна виготовити спис), різноваріативністю виробничих технологій, розмаїттям господарсько-побутового призначення речей та іншими факторами. Виготовлення предметів матеріальної культури завжди мало конкретну «етнічну спрямованість», адже вони розраховувалися на певний антропологічний тип населення та відображали властиві йому психологічні, естетичні, етичні уявлення і норми. На такій основі предмети матеріальної культури можуть об’єднуватися в комплекси відповідно до певних екологічних та суспільно-історичних умов. Виходячи з цього, важливе значення має з’ясування наступності явищ матеріальної культури, які, з одного боку, пов’язані безперервністю виробничо-побутових процесів, а, з іншого, — їм притаманні специфічні риси традиційного нормування. Тож наступність і традиційна нормативність є двома головними критеріями, що лежать в основі створення типологізованих моделей культури.

Матеріальна культура кожного суспільства тісно пов’язана з його духовністю. Для давньої й середньовічної людини кожна річ мала багатофункціональне призначення, тобто одночасно слугувала утилітарним і духовно-символічним цілям. Про це свідчить сам процес виготовлення речей, який для архаїчного майстра складався з двох неподільних частин — технічної і сакральної. Він був упевнений, що лише повторює технологію, запрограмовану Творцем Всесвіту, тому в саме виробництво дуже важко проникали новації. Звідси таке трепетне ставлення до матеріалів, сировини, які не відбиралися, а ніби випрошувалися у природи. Виконання всіх подальших виробничих операцій супроводжувалося відповідними ритуалами, тому виготовлення матеріальних предметів в уявленні давньої людини не відрізнялося від народження дитини, бо як перше, так і друге мали свою душу.

В індустріальних суспільствах предмети матеріальної культури також виконують важливі ідеологічні функції — естетичну, знакову, ціннісну, елітарну та ін. Таким чином, вони розглядаються не лише як результати етнокультурного розвитку, але й як його загальні символи, наприклад, «рідна хата» та ін. Слід також розуміти, що зникнення з традиційно-побутової культури якогось утилітарного компонента не спричиняло автоматичного витіснення зі свідомості її носіїв відповідних стереотипних уявлень і образів, які в історичній пам’яті можуть зберігатися довше, ніж сам предмет. Це значною мірою відбувається завдяки органічному вплетенню елементів матеріальної культури в обрядово-ритуальну систему, вони таким чином починають відігравати певну соціонормативну роль.

Важливий комплекс характеристик етнології матеріальної культури пов’язаний з її локальністю (ареальність, реґіональність), що проявляється передусім в етнографічній самобутності окремих груп населення, які існують усередині великих етнічних спільнот.

Ці відмінності склалися на основі специфічного механізму адаптації в різних екологічних нішах та особливостей народних естетичних уявлень. Водночас етнологи вказують на відносну незалежність етнокультурних процесів від природного середовища, що знаходить прояв уже на ранніх етапах етногенезу. Отже, при розробці проблеми етнологічної типологізації необхідно більшу увагу звертати на самих носіїв народної культури, які серед багатьох можливих варіантів обирають найбільш доцільний. Тут діє принцип т. зв. оптимальної вибірковості, який виразно ілюструють такі приклади: не будь-яка забудова є житлом, а лише та, що набуває канонізованих форм; не все їстівне є їжею, а лише те, що споживається, та ін.

Через розмаїття локальних етнографічних варіантів найвиразніше проявляються все багатство і самобутність етнічної культури. Проте знакова символічність еталонних образів української культури передусім пов’язана із Середньою Наддніпрянщиною, оскільки саме цей регіон став ядром формування українського етносу. З іншого боку, найкращі зразки і досягнення матеріальної культури набувають Глобальної інтеретнічної значущості; ставши елементами різних етнічних культур, вони починають сприйматися їхніми носіями вже як власні, хоча при цьому генетично завжди зберігають свою етнічну першооснову. Про це яскраво свідчать орнаментація та кольористика різних матеріальних предметів, розкодування яких дає багатющу інформацію про уявлення та специфічні етнокультурні й психологічні риси народу, про його етнічну історію та зв’язки з іншими етнічними спільнотами.

Отже, завдяки таким головним властивостям матеріальної культури, як наступність і багатофункціональність, етнологія розглядає її як цінне джерело вивчення процесів етногенезу. Відображаючи конкретно-історичний розвиток певної спільноти та її взаємини з іншими народами, кожен елемент традиційної матеріальної культури виступає важливою ознакою ідентичності певної етнічної групи, що тісно пов’язана з її сакральним світом.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42

Вам также может понравиться...