Українська етнологія

Розділ III. Антропологічні риси українського народу

В основу цього розділу покладені результати наукових досліджень В. Алексєєва, Т. Алексєєвої, Хв. Вовка, І. Гохмана, Г. Дебеця, В. Дяченка, Г. Зіневича, Т. Кондукторової, С. Круц, Р. Єндика, Р. Старовойтової, М. Чебоксарова, а також низка праць відомого сучасного антрополога С. Сегеди та ін.

Роль антропології у вивченні україногенезу

Важливим джерелом вивчення широкого комплексу проблем, пов’язаних із виникненням та формуванням українського етносу, є дані антропології (грец. athriopos — людина) — вчення про зміну та еволюцію фізичного типу людини. В сучасній науці переважає погляд, що людська популяція належить до єдиного біологічного виду, але фізична будова людей поліморфна, тобто характеризується різними, сформованими під впливом оточуючого середовища, варіантами. Отже, врахування морфологічно-фізіологічних ознак етнічної спільноти має важливе значення для з’ясування широкого спектру проблем щодо її життєдіяльності та взаємозв’язків з іншими народами.

Основними напрямами (розділами) традиційних антропологічних студій є краніологія (грец.cranion — череп), остеологія (грец. os — кістка) та соматологія (грец. somatos — тіло), які за спеціально розробленою методикою відповідно вивчають будову черепа та кісток давньої і сучасної людини, а також індивідуальну й групову мінливість будови людського тіла. При з’ясуванні різних аспектів етногенезу особливе значення мають дані палеоантропології, що досліджує віднайдені у похованнях кісткові рештки (передусім черепи і зуби) людей, які жили у тривалу добу від нижнього палеоліту до Середньовіччя. Отримані таким шляхом наукові матеріали активно використовуються етнологами для визначення етногенетичної лінії розвитку та ідентифікації етнічних спільнот.

Серед найголовніших антропологічних (расових) ознак, що визначаються на генетичному рівні та передаються у спадок, є такі:

  • волосся — вирізняється за формою (жорстке, хвилясте) та кольором (чорне, темне чи світло-русяве, біляве, руде);
  • третинний волосяний покрив, насамперед визначається у чоловіків за густотою волосся і площею бороди на обличчі та ін.; пігментація (колір) шкіри; очі — визначаються за кольором і розрізом; зріст (високий, середній, низький);
  • пропорції тіла, вирізняються три головні типи: брахіморфний —довгий тулуб, короткі кінцівки, широкі плечі і таз; доліхоморфний — відносно довгі руки і ноги, короткий тулуб, вузькі плечі і таз; мезоморфний — проміжний варіант;
  • череп, його абсолютним параметром є відсоткове співвідношення ширини і довжини голови за поперечним та подовжнім діаметрами. Якщо цей «головний показник» нижче 75,9%, то цедоліхокранія (грец. кгапіоп—череп), якщо коливається в межах 76— 80,9%, то це мезокранія; якщо перевищує 81 % — брахікранія.
  • форма носа визначається за такими показниками: висота, ширина (відстань між виступаючими точками крил носа); висота перенісся (низьке, середнє, високе), спинка носа (ввігнута, пряма, звивиста, випукла), типи ніздрів (круглі чи квадратові, трикутні, яйцеподібні, овальні), висота крил носа та ін.

Поряд із цими «традиційними» (зовнішніми) характеристиками антропологи приділяють велику увагу морфологічним і фізіологічним особливостям, пов’язаним з внутрішньою будовою різних тканин і органів. Цей відносно новий напрям антропології вивчає риси і властивості, сформовані на расово-генетичному рівні, тому вони не змінюються з віком, а також майже не залежать від соціальних умов життя. Найбільше значення тут мають такі три ознаки:

  • одонтологічні (грец. ocioniob — зуб), з-поміж яких завжди виокремлюються лопатоподібні різці, які антропологи порівнюють із лопатою, бо їхня внутрішня поверхня обрамлена невисокими бортоподібними згинами;
  • гематологічні (грец. haimatos — кров) дозволяють встановити домінування окремих груп І (0), II (А), III (В) і факторів крові серед населення певних реґіонів;
  • дерматогліфічні (лат. dermstos —шкіра та glypho—Гравірувати) — на основі шкірних візерунків на долонях і кінчиках пальців (дуги, петлі, завитки) вираховується «дельтовий індекс», що становить середню кількість дельт, властиву різним етнічним популяціям.

Вивчення ознак, сформованих на генетичному рівні, дає цінну інформацію для ідентифікації людських спільнот, визначення ступеня їхньої спорідненості. Завдяки таким важливим рисам і властивостям, як спадкова консервативність і водночас мінливість, вони відіграють роль своєрідних «маркерів», що позначають основні етапи і напрями україногенезу. Вчені з’ясували, що у відносно невеликих ізольованих людських популяціях перерозподіл фізичних людських рис відбувається протягом 50 поколінь (близько 1250 років), а в ширших спільнотах—завдяки внутрішній ендогамності цей процес протікає ще повільніше. Це дозволяє визначати ступінь морфологічно-фізіологічної спорідненості етнічних об’єднань, причому така реконструкція можлива, навіть незважаючи на прогалини в загальному етногенетичному стовбурі.

При вивченні динаміки етногенетичних процесів, напрямів розвитку етнічних взаємозв’язків та інших складних проблем етнології антропологічні дані мають істотні переваги над результатами досліджень лінгвістики, археології, етнографії та інших наук. Культурні й мовні запозичення можуть відбуватися різними шляхами, зокрема й без прямих зносин між їхніми носіями, що не дає чіткого уявлення про ступінь спорідненості різних етнічних груп. Проте зміна фізичного типу спільноти є незаперечним доказом безпосередніх контактів між народами, зокрема аборигенною та прибулою іноетнічною людністю. Значущість цього аспекту важко переоцінити при визначенні характеру напрямів міграції та пертурбації населення, які впродовж тисячоліть безперервно протікали на території Україні. Це ж стосується і ролі морфологічно-фізіологічних даних у здійсненні ідентифікації етнічних спільнот. Зокрема, вони дають важливу інформацію для з’ясування різноетнічних компонентів у певному етнічному середовищі, присутності в ньому питомої ваги аборигенних та чужоземних компонентів, а також напрямів етногенетичних зв’язків, висвітленні певних етнічних елементів у формуванні давніх і сучасних народів тощо.

Таким чином, комплексне поєднання визначених морфологічних і фізіологічних показників дозволяє вирізняти український етнос з-поміж інших етнічних спільнот, а також має важливе значення для вивчення процесу україногенезу. Спираючись на це, можна перейти до з’ясування проблеми антропологічної історії українців, а відтак і до визначення сучасного антропологічного складу українського народу.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89

Вам также может понравиться...