Українська етнологія

Колишня Югославія. Етнічний розвитокукраїнсько-русинської спільноти в колишній Югославії має багато специфічних рис, що вирізняють її серед усієї української діаспори. Українська присутність на Балканах формувалася в результаті трьох міграційних хвиль другої половини XIX — початку XX ст. та четвертої хвилі, щй відбулася після Першої світової війни. Спочатку основну масу переселенців становили вихідці із Закарпаття, в 1890-х роках до них приєдналися галичани, а в 1920-х роках ще й наддніпрянці та кубанці. Все це зумовило особливості етнічної ідентифікації українців, які в цьому реґіоні не є автохтонним населенням, а діаспорною групою. За характером збереження своєї самобутності вона багато в чому нагадує українських бразильців.

Із 36 тис. (за церковною статистикою 45 тис.) осіб українського походження, що проживають на теренах колишньої Югославії, дві третини називають себе «русинами», а решта — «українцями». Існування цих двох груп визнано на офіційному рівні.

Хоча кожна з них окремо розвиває своє культурне життя, проте, на відміну від українців Словаччини, всі вони визнають спільне етнічне походження та свою належність до українського етносу. Поряд з румунами, сербами, хорватами й представниками інших спільнот русини-українці компактно проживали в 150 місцевостях Югославії. Після її розпаду 67% русино-українців мешкають в автономному краї Воєводина (Республіка Сербія), понад 16% — у Хорватії, майже 13% — у Боснії та Герцеговині.

Два такі головні фактори, як відірваність від основного етнічного масиву та фактичне збереження до середини XX ст. внутрішньої ендогамії (українських моноетнічних шлюбів), зумовили перетворення української діаспори на Балканах у своєрідну замкнену й доволі консервативну субетнічну групу. Але з цих же причин вона має доволі низький та розмитий рівень етнонаціональної свідомості. Не змогла позитивно вплинути на її піднесення і політична еміґрація 20-х років, бо, прибувши у складі білогвардійської армії Врангеля, більшість її представників залишилася в російському емігрантському середовищі.

Самобутність русинів-українців найвиразніше збереглася у т. зв. Бачці — Бачванській долині, розташованій у межиріччі Тиси і Дунаю, де через плекання давніх традицій в умовах тривалої ізоляції сформувалася своєрідна регіональна субкультура. Це виразно проявляється в бачвансько-русинській говірці, а спроби її стандартизації розглядаються як створення мовного варіанта української літературної мови.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89

Вам также может понравиться...