Українська етнологія

Типи етнічних спільнот

Не менш складна проблема типології етнічних спільнот, яка здійснює ґрадаціюта відображає присутність і комбінації етнічних ознак на різних етапах їхньої еволюції. Сучасна наука також не виробила єдиного погляду на цю проблему. Зарубіжні вчені здебільшого вирізняють такі типи етнічних спільнот, як клан і плем’я, що відповідають традиційним (докласовим) суспільствам, а також націю і народ, що прийшли їм на зміну в розвинених (індустріальних) суспільствах. У вітчизняній літературі фактично продовжує домінувати існуюча ще за радянских часів типологія етнічних спільнот, побудована на марксистському вченні про суспільно-економічні формації. Таким чином, первіснообщинній формації відповідає такий тип етнічного утворення, як плем’я (іноді вказують і рід), феодальній та рабовласницькій — народність, а капіталістичній — нація. Крім того, існують різні погляди і тлумачення самих цих категорій, що потребує окремого з’ясування їхніх дефініцій.

Рід (клан). У широкому розумінні ці поняття вживаються фактично як тотожні для означення первіснообщинних груп, члени яких вважають себе кровними родичами, а також об’єднані певними господарськими й суспільними зв’язками. Визначальним етнотворчим фактором у родових (кланових) об’єднаннях є сімейно-шлюбні стосунки, основними формами яких є ендогамія, яку загалом слід розглядати як необхідну умову й ознаку виникнення і збереження етнічної спільноти. Під ендогамією розуміють виключення (заборону) шлюбних стосунків поза межами певного етнічного утворення. Всі типи етнічних спільнот, починаючи від кланів і племен та закінчуючи сучасними народами-етносами, розвивалися й забезпечували свою життєдіяльність завдяки ендогамії. Ендогамна сім’я стала важливим чинником збереження етнокультурних традицій, передаючи з покоління в покоління відповідні стереотипи поведінки та способу життя. Це, з одного боку, сприяло відмежуванню одного етносу від другого, а, з іншого, спричиняло виникнення етносів-ізолянтів.

Ендогамія відіграє роль важливого стабілізуючого і структуруючого елемента етносу, який зберігається за умови, якщо 90% його представників укладають між собою гомогенні (однорідні, моноетнічні) шлюби. Якщо у внутрішніх ендогамних стосунках збільшується «шпарина» у вигляді поліетнічних шлюбів із членами інших етнічних груп, то це призводить до «розблокування» внутрішньої біологічної структури етносу, а відтак і до його розпаду. Роль цієї «шпаринки» відіграє екзогамія, під якою розуміють протилежну до ендогамії форму сімейно-шлюбних стосунків між представниками різних етнічних груп.

Плем’я є наступним вищим типом етносоціальної організації, яка об’єднує кілька родів (кланів). Розширення етнотворчого комплексу на рівні племінних об’єднань проявляється в тому, що поряд зі збереженням ендогамності та культурно-релігійних (тотемних) особливостей вони починають виокремлюватися вже за своїми мовно-діалектними і традиційно-звичаєвими ознаками. Ще однією важливою рисою племінного об’єднання є існування спільного формально-політичного управлінського інституту, який може існувати у формі вождівства, ради старійшин тощо.

Народ. Унаслідок зростання соціальної однорідності індустріальних суспільств слово «народ» у сучасному науковому та суспільному лексиконі майже злилося з поняттями «етнос» і «етнічна спільнота», а нерідко воно застосовується як тотожне термінові «нація» тощо. Зважаючи на таку термінологічну невизначеність, поняття народ слід розглядати в широкому історичному контексті з урахуванням багатьох факторів, що визначають його суть. До речі, більшість сучасних українських дослідників його походження виводить від слів «рід», «родина», «народити».

У давнину, починаючи з античного періоду, слово «народ» уживалося стосовно тієї частини населення, що добувала свій хліб фізичною працею, отже, воно передусім ототожнювалося з селянством. Ця традиція зміцніла в добу романтизму, в першій половині XIX ст, коли на тлі піднесення фольклорних досліджень саме в селянстві побачили головного носія етнічних традицій, тому поняття «народний» та «етнічний», «національний» уживалися як синонімічні. Запропонований у 1846 р. англійським ученим Вільямом Томсом термін «фольклор» увібрав у себе різні елементи народної творчості (пісні, легенди, прислів’я, магічні заклинання тощо), що відображали самобутність певного народу, засвідчуючи його глибоке історичне коріння та окремішність серед інших спільнот.

У XX ст. слово «народ» набрало універсального характеру. Його стали вживати стосовно етнічних груп та різних соціальних об’єднань; ним позначаються стабільні й тимчасові, організовані й стихійні людські скупчення, групи чи зібрання, працюючі маси населення тощо. Отже, у названих та інших випадках полісемантичний термін «народ» уживається для позначення різних етносоціальних об’єднань, які також можна позначати такими поняттями, як «етнічна спільнота», «натовп», «трудящі» тощо.

У такому значенні слово «народ» зустрічається в сучасному суспільно-політичному лексиконі та в науковій і навчально-методичній літературі. Проте його довільне застосування в етнологічній науці, що безпосередньо займається вивченням етнічних процесів і явищ, може спричинити неадекватне розуміння їхньої суті. У зарубіжній і вітчизняній соціологічній термінології та переважаючих в етнологічній науці підходах поняття народ застосовується для означення всього населення певної країни, незалежно від етнічного походження (самоідентифікації) її громадян. Таким чином назва держави автоматично стає самоназвою всіх її мешканців, що мають громадянство. У такому випадку, наприклад, словосполучення «американський народ», «індійський народ» стають тотожними поняттям «населення (або народи) С1ІІА», «населення (народи-етноси) Індії», до яких належать усі громадяни цих країн, незалежно від їхньої етнічної належності. Таке тлумачення поняття «народ» втрачає свій смисл у випадку, коли громадяни певної поліетнічної держави опиняються за її межами, бо тоді вони починають називати себе за іменами своїх етносів.

Щоб якось запобігти термінологічній плутанині, окремі вчені пропонують надати поняттю «народ» не етнонаціонального, а соціально-класового смислу. Зокрема італійський учений А. Чирезе пропонує застосовувати його при визначенні «рівнів культури» різних соціальних прошарків населення та окремих індивідів. В українській суспільній думці утверджується етносоціальний підхід, згідно з яким поняття «народ» охоплює всі класи, суспільні верстви та прошарки, що мешкають на території Української держави. До українського народу, таким чином, входять не лише етнічні українці, але й представники всіх інших етнічних груп (меншин), що проживають на території України.

Окремо зазначмо, що, зважаючи на західну та вітчизняну наукові традиції щодо трактування та використання понять «етнос» і «народ», у цьому посібнику також допускається використання цих слів як синонімічних понять.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89

Вам также может понравиться...