Українська етнологія

Австралія. Чимало характерних рис, пов’язаних із труднощами адаптації українців у заокеанських країнах, виразно виявив розвиток їхньої етнічної громади в Австралії, яка, до речі, є наймолодшою в західній діаспорі. Після Другої світової війни сюди почала масово прибувати українська молодь зі згадуваних таборів для переміщених осіб. Проте багато її представників визначало своє громадянство за країною народження — Польщею, Угорщиною, Румунією, тому за ними автоматично «записувалася» національність цих країн. Багато українських дітей, що народилися в таборах переселенців, австралійські органи також реєстрували як німців, австралійців, італійців тощо. Крім того, яку цих таборах, так і в самій Австралії українці часто надавали перевагу поліетнічним шлюбам. Як наслідок — у 1960-х роках із близько ЗО тис. українців Австралії 27% визначалися як «мішані», а решта — як «чисті» українці. Тривалий час українців називали «новими австралійцями», лише нещодавно цей термін, що фактично підкреслював їхню «другосортність», зник з ужитку.

Західна Європа. За рівнем етнічної самосвідомості та самоорганізації західноєвропейська діаспора поступається заокеанській. Серед основних причин цього явища є її розпорошеність і відносна нечисельність. Нині у Великобританії проживає до 35 тис. осіб українського походження, в Німеччині — близько 20 тис, у Франції — до ЗО тис, в Австрії і Бельгії — відповідно 5 і 2 тис. та ін. Українська етнічність тут формувалася завдяки другій, а головно третій, еміграційним хвилям, проте вона швидко втрачалася через змішані шлюби і всеохоплюючу інтеграцію у місцеве середовище. Зокрема більшість українських емігрантів Великобританії після Другої світової війни становили молоді неодружені чоловіки, які укладали шлюби з ірландками, шотландками, валійками, а також зі щойно прибулими італійками, німкенями, австрійками, іноді з англійками тощо. Таким чином, у другому і третьому поколіннях українці зберегли лише деякі елементи етнічної самосвідомості, незначний відсоток із них володів українською мовою, тому в переважній більшості вони ідентифікують свою етнічну належність лише з титульним етносом відповідної країни проживання. Одним із факторів, що зумовив це явище, стало різке зменшення активності українських етнічних організацій серед молодої генерації.

«Українська громада намагається зберегти свою національну першооснову, передаючи новим поколінням українську мову, знання про Україну та її історію, українські релігійні та культурні традиції. Асиміляції запобігти неможливо, але схоже на те, що ця спільнота буде існувати в нашій країні як певна етнічна група у ближчому майбутньому».

З доповіді лорда Свонна у парламенті Великобританії. 1985 р.

Про українську присутність в країнах Азії та Африки у кількісних показниках говорити важко, бо в них здебільшого не фіксується етнічна належність населення. У першій половині XX ст. найбільш чітко вона прослідковувалася в Китаї, де місцями компактного проживання українців стали колонії у Маньчжурії (Харбін), а також Шанхаї, Тянцзіні, Ціндао. Разом у них мешкало 35—50 тис. осіб українського походження. Перші українські поселенці тут мали досить високий статус і, перебуваючи на вищому культурному рівні, ніж місцеве населення, значно впливали на його розвиток. Проте незабаром частина української діаспори під впливом російської еміґрації стала втрачати свою етнічну ідентичність (соромилися називати себе українцями, вживати рідну мову), щоб таким чином зберегти попереднє професійне та соціальне становище. У тяжких умовах перебували кілька десятків тисяч українців, що волею долі за міжвоєнних років опинилися в Туреччині. Але вже в другому поколінні нащадки українських емігрантів у Китаї і Туреччині зазнали повної асиміляції.

Своєрідний прояв української етнічності зустрічаємо в Ізраїлі, де нині проживає близько 400 тис. осіб, які є вихідцями з України. У 1990-х роках багато їх представників стали ідентифікувати себе як «українські євреї». Вони часто зберігають українську мову в побуті, а також популяризують українські страви, фольклор, музику тощо. Загалом стосовно більшості країн Азії та Африки можна говорити, що тут мають місце лише окремі вкраплення української етнічності. її несли селяни, комерсанти, відомі митці та письменники, які через свою працю знайомили чужинців із способом життя, культурою та психологією українського народу.

Результати новітніх зарубіжних і вітчизняних досліджень дозволяють стверджувати, що етнічність ще довгий час залишатиметься важливим фактором життєдіяльності високорозвинених індустріальних західних суспільств. Цей факт стверджує реальні перспективи подальшого існування окремих етнічих груп. Самозбереження кожної з них, зокрема й українськоїдіаспори, буде значною мірою залежати від таких головних факторів, як адаптованість до нових загальносуспільних змін, поглиблення внутрішніх комунікативних стосунків, а також утримання стабільних зв’язків з етнічним ядром в Україні. Все це повинно обопільно сприяти збереженню етнічності та етнокультурному взаємозбагаченню.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89

Вам также может понравиться...