Українська етнологія

Терміни «еміґрація», «емігрант» дедалі менше відображали характер життєдіяльності осіб українського походження на чужині, бо країни, куди вони прибували, ставали не тимчасовим, а постійним осідком їхнього проживання. Ці поняття були тим більше не прийнятними стосовно дітей та онуків емігрантів, які самі себе вже не вважали за емігрантів. Для окреслення процесів розвитку зарубіжних українців сьогодні використовується поняття «діаспора», яке, напевно, також не може повною мірою відобразити всю багатогранність цього явища.

Навколо терміну «діаспора» завжди точилися дискусії. Зокрема поняттям «українська діаспора» для означення всіх осіб українського походження, що перебувають на «чужині», послуговувався відомий етнолог і соціолог Ю. Старосольський ще в 1920—30-х роках. У 1960—70-х роках воно зустрічається в україномовній зарубіжній літературі, а його остаточне утвердження в науковій термінології пов’язують з появою в «Енциклопедії українознавства» окремої статті «Українська діаспора». З відновленням української державності це поняття поступово здобуло визнання як в наукових колах, так і серед широкої громадськості.

Існують погляди, згідно з якими поняття діаспора (грец. diaspora — розсіяння, розпорошення) має конкретно-історичний характер, тому воно буцімто може пов’язуватися лише з євреями, які після вавилонського полону опинилися поза межами своєї батьківщини і розпорошилися по світі. В радянській суспільній літературі термін «діаспора» вживався у винятково неґативному значенні щодо людей одного етнічного походження (представників етносів, що входили до складу СРСР), які, перебуваючи на Заході, об’єднувалися та виробляли ідеологію з метою утворення власних національних держав, що загрожувало ліквідації СРСР.

Упродовж 1990-х років в українській науці окреслилися такі основні підходи до трактування терміну діаспора. Прихильники однієї точки зору відносять до неї всіх осіб українського походження, що перебувають за межами України, другі вважають, що до діаспори не слід включати українців, які проживають на споконвічних етнічних територіях у складі інших держав, треті доводять, що до діаспори варто зараховувати лише зарубіжних українців, які не втратили зв’язків зі своїми кровними братами, а четверті, навпаки, відносять до неїлише розсіяну в іншоетнічному середовищі диспенсію, яка не становить етнічної спільності, тощо.

Зважаючи на таке розмаїття думок, при з’ясуванні сутності явища української діаспори варто враховувати таку групу критеріїв:

  1. Територія. Сучасні кордони України є етноісторичною реальністю. Перебуваючи поза її межами, українська діаспора в зарубіжних країнах існує у вигляді різних за розмірами етноареальних вкраплень в іншоетнічному середовищі. Діаспорна етнічна група (громада), що перебуває поза територією проживання домінуючого етносу, визначається поняттям «етнічна меншина». Цей термін також стосується осіб українського походження, що автохтонно проживають на теренах інших, суміжних з Україною держав — Польщі, Словаччини, Румунії, Росії. Проте їх не можна відносити до української діаспори, бо вони не емігрували, а споконвічно населяли ці землі. Але до діаспори належать емігранти та їхні нащадки, що в різний час переселилися і розпорошено живуть у названих країнах.

З територіальним аспектом пов’язана проблема типологізаціі діаспорних поселень українців. Суттєві корективи в осмислення цього феномену внесло виникнення на місці колишнього СРСР нових суверенних держав. Виходячи передусім з географічного, а також часового принципів, учені вирізняють два основні ареали українськоїдіаспори: 1) західна («давня»), яка відображає етноукраїнську присутність у країнах Європи, Америки й Австралії;

2) східна, що охоплює нові країни пострадянського простору.

  1. Зв’язки та спільність інтересів. Діаспора — це окреме суспільство, яке не замкнене у собі, а живе і розвивається в тісних зв’язках, що проявляються на двох основних рівнях. На першому рівні особи українського походження підтримують між собою внутрішні стабільні культурні, релігійно-церковні та економічні стосунки. Надзвичайно важливу роль у консолідації зарубіжних українців відіграє прабатьківська мова, хоча чисельність осіб, що володіють нею, неухильно зменшується. Другий рівень зв’язків — це моральний зв’язок з Україною. Виходячи зі своєї духовної потреби та природного сентиментального ставлення до «старого краю», діаспора надає моральну, політичну й економічну допомогу Україні, що сприяє реалізації культурного й інтелектуального потенціалу обидвох сторін.
Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89

Вам также может понравиться...