Українська етнологія

На формування українського етносу продовжували впливати масштабні переселенські та пертурбаційні рухи, які здійснювалися насамперед в інтересах Російської імперії. Перша такого роду масова акція згідно з царським указом відбулася у 1711— 1714 рр., коли кілька тисяч українців із семи правобережних полків примусово переселили на Лівобережну Україну. Проте , зо—60-х роках XVIII ст. розгортаються зворотні процеси: спочатку на обезлюднені землі Правобережжя потяглися маґнати, за ними дрібна польська шляхта та євреї. Згодом основу колонізації Правобережжя стала становити українська людність, передусім уродженці Галичини. Частину прибульців також становили вихідці з Росії, зокрема старообрядці, що втікали від церковних переслідувань. На Поділлі та південній Київщині у кінці XVIII ст. з’явилися досить численні молдавські поселення. Таким чином зростала поліетнічність Правобережжя, хоча основне місце в структурі її населення займали представники корінного етносу. З другого боку, через збільшення податкового тягаря наростав переселенський потік людності з Правобережжя до Новоросії.

Упродовж XIX—на початку XX ст. не припинялися потужні пертурбаційні рухи, які, з одного боку, розмивали етнічну структуру українських земель внаслідок напливу іншоетнічного елементу, а, з другого, завдяки масовим переселенням, посилювали українську присутність у різних частинах Російської імперії. Першим масовим виселенням українців з їхніх прабатьківських земель стало спрямування на межі XVIII—XIX ст. т. зв. Чорноморського козацького війська, що складалося з близько 25 тис. колишніх запорожців, на Північний Кавказ, у безлюдну долину ріки Кубань. Далі у примусовому або добровільному порядку сюди спрямовували інших українських переселенців, серед них було багато дівчат, щоб через шлюби з козаками прив’язати їх до нового місця проживання. Водночас для того, щоб зменшити та розчинити українську етнічність у 1860-х роках царат включив російських козаків до складу цього реґіону, який, таким чином, став називатися «Кубанським козацьким військом».

Переселенський рух українськоїлюдності в південні та східні окраїни Російської імперії й надалі носив як примусовий (здебільшого організований), так і добровільний (стихійний) характер. Як наслідок— протягом другої половини XIX ст. чисельність українців на Кавказі зросла до 1,3 млн. осіб (з них 80 % мешкали в його північній частині), у Нижньому Поволжі —до 400 тис, а в Казахстані та Середній Азії — до 100 тис. Другий широкомасштабний потік українців спрямовувався до Сибіру і Далекого Сходу, де на кінець XIX ст. їхня чисельність зросла до 225 тис. Відтак питома вага осіб українського походження серед населення Північного Кавказу, Приамур’я та Примор’я досягла 22—20 % від загального числа населення цих реґіонів.

На місце українських переселенців в Україну рухався зустрічний не менш чисельний потік росіян. Після поділів Польщі 1793 і 1795 років та внаслідок поразок польських повстань 1830—1831 і 1863— 1864 років росіяни почали масово прибувати на Правобережжя, де, за винятком Києва, раніше їх майже не було. Наплив російської людності на Лівобережжя різко збільшився після скасування Гетьманщини та запровадження тут загальноімперського територіально-адміністративного устрою. В кінці XIX ст. на належних до Росії українських етнічних землях проживало 3,8 млн. росіян.

За умов зросійщення соціальної верхівки української суспільності основним охоронцем та носієм її етнічних цінностей залишалося селянство. У повсякденному житті воно продовжувало керуватися нормами звичаєвого народного права, а також зберігало давні традиції, звичаї, обряди й патріархальні риси у побуті. Окремі дрібні групи російських селян, яких було найбільше в Новоросії, доволі швидко асимілювалися домінуючим українським середовищем. У місцях компактного проживання росіяни тривалий час зберігали свою етнічність. Характерно, що на всьому Лівобережжі було вкрай мало мішаних українсько-російських сіл. За устроєм, побутом та іншими ознаками українські села виразно відрізнялися від російських, стосунки між їхніми мешканцями були стриманими, навіть прохолодними. Рідкісним явищем були мішані шлюби між представниками двох етнічних суспільностей. Цілком відокремлено від перших і других жили російські старовіри. У той же час під впливом офіційної ідеології та через свою ментальність російські селяни трактували українців як «російське плем’я» («русских крестьян»); їхню мову вони вважали «російською говіркою», а прагнення до збереження своєї етнічності — недопустимим відокремленням від «російського пня».

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89

Вам также может понравиться...