Українська етнологія

Малоросія. У суспільній літературі ще й досьогодні переважає підхід, згідно з яким утвердження назви «Малоросія» пов’язується із входженням України до складу Московської держави. Таким чином, іменуючи її мешканців «малоросіянами», «малоросами», «хохлами», царат підкреслював їхню меншовартість і декларував свою зневагу до України та українців. Такий підхід відповідає українським національно-патріотичним почуванням, але не відображає тих історичних реалій, які, власне, й зумовили появу назв «Мала Русь», «Велика Русь» та похідних від них.

Тут маємо справу з унікальним у світовій історії випадком, коли одна держава без жодних об’єктивних підстав присвоїла собі назву іншого етнополітичного утворення, багатомільйонне населення якого мало значно глибше етнічне коріння. Суть цього багатоетапного і складного процесу досліджував львівський учений Є. Наконечний.

Спочатку, в XIV—XV ст, у великодержавних інтересах володарі Московії присвоїли ім’я Русь—давню назву України. В своїй основі це явище мало церковне підґрунтя. Після прийняття християнства на Русі константинопольський патріарх спершу особисто призначав архіпастирів руської православної церкви, які носили титул «митрополит Київський і всія Русі». До XV ст. всі вони, за кількома винятками, були греками, але, маючи за собою міцну церковну організацію, часто виявляли непослух Константинополеві. За таких обставин вселенський патріарх, як, до речі, і «поганський» хан Золотої Орди, прихильно поставився до перенесення у 1299 р. резиденції київських митрополитів на Суздальщину, де вони також стали називатися «руськими». З утворенням 1303 року на константинопольському Синоді Галицько-Волинської митрополії, що поширила своє управління на Київське та Галицько-Волинське князівства, на означення цих територій тоді прийняли назву «Мікра Росія», тобто «Мала Росія» в розумінні давніша, старша, головна. Одночасно Залісся і Новгородщина, що підпорядковувалися суздальському ієрархові, стали називатися «Мегале Росія» — «Велика Росія» (тобто пізніша, новостворена). Зауважмо, що утвердження назва «Росія» зумовлювалося візантійською традицією іменувати наддніпрянських слов’ян словами, похідними від кореня «рос» — «народ рос».

Спочатку цими поняттями оперували лише в церковній практиці, де назва «Русь» застосовувалася у зв’язку з розвитком православної церкви. Це, до речі, відобразилося у присвоєному золотоординським ханом Узбеком у 1328 р. Іванові Калиті титулі великого князя «всія Русі», який передусім означав, що в «Русі татарській» існує православна «руська» церква. Після створення московської митрополії поняття «Мала Росія» та «Велика Росія» почали дедалі активніше використовувати у світському житті. В 1331 р. володар Галицько-Волинської держави Юрій Болеслав узяв собі титул «князь усієї Малої Росії», а далі вона так стала називатися у листуванні з Константинополем.

У кінці XV ст. московські володарі також абсолютно безпідставно почали використовувати титул «Государь і самодержец всея Руси». З кінця XVI ст. на означення Московії поряд з терміном Росія стали вживати назву «Великая Росія». У зв’язку з претензіями цієїдержави на роль «Третього Риму» поняття «Мала Росія» та «Великая Росія» вже вживалися не у первісному церковному, а в прямому значенні слів «мала» (менша) і «велика» (більша). Після Переяславського договору 1654 р. московські правителі взяли собі титул «всея Великая, Малая и Белая Руси самодержец».

Протягом XVIII ст. за Гетьманщиною, куди ввійшла значна частина українських етнічних земель, в російському діловодстві закріпилися офіційні назви «Мала Росія» та «Малоросія». Вони також стали поширюватися і на правобережні українські землі, приєднані до Російської імперії після поділів Польщі (1772, 1793, 1795 рр.). Важливо відзначити, що спочатку, у XIV— XV ст, назва «Мала Росія» навіть дещо імпонувала українцям. Вона вказувала на зв’язок зі стародавньою Руссю, тому на побутовому рівні часто вживали назву «Мала Русь». Становище кардинально змінилося у XVIII ст, особливо в XIX ст, коли назви «Малая Росія» та «Малоросія» набрали відверто колоніального забарвлення. Слова «малорос», «малороси» тепер уже прямо вказували на людей «другого сорту» порівняно з великоросами.

Московські правителі вважали українські землі «окраїнними», тому на їхнє означення, крім термінів «Малая Росія» та «Малоросія», застосовувалися й інші назви. Зокрема у другій половині XVII ст. — на початку XVIII ст. на означення українських етнічних територій вживалися назви «Україна», «Черкаси». За новоприєднаними правобережними землями після 1832 року закріпилася офіційна назва «Юго-Западний край», що мала географічний характер. Таким шляхом пішли і представники української культурної еліти, які в XIX ст. замість принизливого терміну «Малоросія» намагалися прищепити назви «Южная Русь», «Южнорусский край» та ін.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89

Вам также может понравиться...