Українська етнологія

Важливим фактором не лише соціального й політичного життя, але й етнічного розвитку України стала поява козацтва. Його виникнення зумовлювалося передусім прагненням людини до економічної і духовної свободи, а також загостренням татарської загрози. Роль козацтва як етнозберігаючого й етнотворчого чинника виявляється у двох основних аспектах. Покликане захистити українську суспільність від реальної загрози фізичного винищення, воно виступило як унікальна етнонаціональна військова формація. Згодом завдяки своєму впливові на суспільне життя козацтво стало уособленням, навіть своєрідним маркером української етнічності. Це доволі парадоксальне явище, оскільки на таку роль найбільше надавалося селянство як основний стабільний носій етнічних традицій і цінностей. Окрім того, козацтво як маргінальний (окраїнний) прошарок населення у свій побут, традиції та звичаї вносимо багато іншоетнічних елементів. Воно формувалося під впливом слов’янського землеробського та тюркського кочового етнічних масивів, так що навіть турки називали козаків «буткалами», тобто мішаним народом. Тюркомовні поняття або ж різні татарські впливи прослідковуються в усіх сферах життєдіяльності козацтва: у військовій організації (булава, кіш, табір, бунчук та інші); в озброєнні (крива шабля); в одязі тощо.

Етнічний аспект займає одне з головних місць у численних версіях щодо походження назви «козацтво». В сучасній науці переважає погляд, що слово «козак» тюркського походження і вперше було зафіксоване у 1240 р. У турецькій, половецькій, татарській та інших мовах воно вживалося у багатьох значеннях: страж і розбійник; вільна і незалежна людина; особа, що несе сторожову службу на кордоні; людина, схильна до завоювання, та ін. До середини XV ст. козаками називали татарських вершників, що перебували на Кафі, а з 1489 р. (згідно з писемними джерелами) поняття «козаки» почали застосовувати щодо українських збройних загонів. Поступово як у повсякденному житті, так і в писемній літературі козак став уособлювати вільнолюбну особу, мужнього воїна, захисника народу і православної віри та інші чесноти, що в українській ментальності асоціювалися з найкращими людськими рисами.

Іноземні та вітчизняні автори висували різні теорії про походження козаків. Одні дослідники їхнє виникнення та формування пов’язували з неукраїнськими різноетнічними елементами — хозарами, чорними клобуками, татарами, інші — генетичні витоки козацтва шукали в демократичних вічових традиціях Київської Русі; треті його праобразом вважали т. зв. болохівців (групи населення, що добровільно визнавали татарський протекторат), або ж бродників — степове населення, яке у давньоруський період мешкало на Подунайщині, та ін. Кожній окремо взятій версії важко претендувати на істину, але в комплексі вони показують, що поява і розвиток козацтва були результатом складного синтезу глибинних українських етнічних традицій та життєдіяльності різноетнічних, особливо кочових, спільнот, які тією чи іншою мірою впливали на хід української історії.

На формування етнічної ментальності українців значний вплив мали козацькі війни, які, поглиблюючи неґативне ставлення до татар, поляків та московитів, водночас сприяли консолідації української суспільності, зміцнювали і загартовували її дух. Військові походи останньої чверті XVI — першої третини XVII ст. проти Кримського ханства та Османської імперії створили навколо козацтва ореол захисника не лише України, а й усього східнослов’янського світу. Протистояння з Польщею мало як соціальні, так і етнонаціональні причини, і своєю чергою спричиняло хвилі масового покозачення селянства.

Українське козацтво неоднозначно ставилося до московитів. З одного боку, їх пов’язували спільне слов’янське походження, єдина віра, а також необхідність захисту від турецько-татарської експансії. Але, з другого боку, просякнуте вільнолюбством і демократичними традиціями, козацтво вороже ставилося до відверто деспотичних домагань московитів. Зважаючи, крім того, на безліч інших етнокультурних відмінностей між русинами-українцями та московитами, в козацькій ментальності формувалося упереджене й недовірливе ставлення до останніх як до чужинців, з якими слід поводитися залежно від обставин та зважаючи на власну вигоду. Виходячи з таких настроїв, в останній чверті XVI ст. козаки активно воювали проти Московії у складі військових сил Речі Посполитої. До речі, й «смутні часи», що охопили Московію у 1605—1618 рр., треба розглядати не тільки в площині польсько-московських, але й українсько-московських стосунків, бо однією з вирішальних сил, що визначила хід цих подій, виступило українське козацтво.

Таким чином, у XIV — першій половині XVII ст. етнічний розвиток українських земель значною мірою визначався впливами зовнішніх іншоетнічних факторів. Якщо Польща і Московія загрожували українцям етнокультурною асиміляцією та намагалися включити їхню територію до складу своїх державно-політичних утворень, то татари прямо загрожували фізичним винищенням. Ці обставини значною мірою пояснюють той феномен, що основним маркером української етнічності виступило козацтво, яке ввібрало різноетнічні елементи, а не селянство, що залишалося основним носієм етнонаціональних цінностей. Завдяки тому, що козацтво виступило мілітарною силою, здатною захистити віру та волю українського народу, стало вагомим чинником внутрішньої та міжнародної політики, створило самобутню етнокультуру, воно почало репрезентувати українську етнічність як серед власного народу, так і серед чужинців. Ця традиція зберігалася й у прийдешніх століттях.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89

Вам также может понравиться...