Формування східнослов’янських народів
Вже зазначалося, що східнослов’янські народи справді мали деяку спільну етнопенетичну основу. Але вона склалася значно раніше за києворуський період, а тим більше за післямонгольську добу. Отже, магістральні процеси їхнього формування були різні. Оскільки цей посібник присвячений проблемам етногенезу українців, у цьому підрозділі в загальних рисах зупинімося лише на питаннях зародження і становлення білоруської та російської етнічних спільнот Це необхідно для того, щоб виокремити та порівняти характер різних етногенетичних процесів, що протікали всередині східнослов’янського етнічного масиву.
Виходячи з такої постановки питання, зробімо принципове зауваження щодо формування українського етносу. Багато вчених вказує на те, що у XII—XIII ст. він нібито мав дві «гілки» (ареали): наддніпрянську та галицько-волинську. Такий підхід побудований на концепції розвитку української державницької традиції, тому, якщо з ним погоджуватися, то ці «гілки» ні в якому разі не слід якось виокремлювати, бо між ними існувала пряма як етнополітична, так і етногенетична наступність, це були невід’ємні складові одного цілого. Внаслідок занепаду Києва у другій половині XII ст. серед українських князівств зростало значення Галича. Галицько-Волинська держава на ціле століття продовжила традицію української державності, ставши визнаним центром України-Русі. Важливо відзначити, що вона об’єднувала лише українські етнографічні землі, тому була більш монолітним в етнічному відношенні утворенням, аніж Київська Русь. У цьому проявляються наступність, послідовність і неперервність україногенезу, а становлення двох інших східнослов’янських етносів — білоруського та російського — відбувалося у зовсім інших умовах.
Етногенез білоруського народу визначається тією головною особливістю, що на території сучасної Білорусі споконвіку жили балти (прямі нащадки литовців і латишів). Білоруський етнос сформувався на основі переселення сюди двох великих і різних за походженням племінних об’єднань — дреговичів і кривичів та змішування їх з балтськими тубільцями. Дреговичі сформувалися в результаті міграції частини волинян і деревлян на північні територіїза Прип’яттю, де вони змішалися з давніми балтськими племенами, причому їхній вплив виявився настільки сильним, що змінив слов’янський антропологічний тип: дреговичі, як і давні балти, належали до одного валдайського типу. Його антропологічні риси властиві сучасним білорусам.
Друге слов’янське племінне об’єднання — кривичі почало розселятися з басейну р. Великої і протягом VIII—X ст. опанувало залюднені балтами Вітебсько-Полоцьке Наддвіння, а також Смоленську Наддніпрянщину, де виникла окрема полоцько-смоленська етнографічна група. Полоцьке князівство, що існувало з середини ІХдо кінця XIII ст. у межиріччі ЗахідноїДвіни, Березини і Німану, одне з перших серед давньоруських князівств здобуло незалежність від Києва. Серед сучасних білоруських учених поширена думка, що саме Полоцька земля стала основним осередком етнічного формування білорусів та їхньої державності.
