Українська етнологія

Територія. Важливий арґумент на користь існування давньоруської народності вбачається у факторі територіальної цілісності Київської Русі. Абсолютизація етнотериторіальної єдності часто доводиться покликанням на пам’ятки історичної писемності («Повчання Мономаха», «Слово про полк Ігорів», «Слово про загибель землі Руської» та інші), які, мовляв, завжди відображали настрої широких верств давньоруського населення. Збереження та поглиблення територіальної цілісності, крім того, аргументується згадуваними пертурбаційними людськими потоками, що відбувалися всередині Русі, а також ідеалізацією процесів об’єднання давньоруських сил для боротьби із зовнішньою безпекою й іншими факторами.

В усіх цих випадках фактично маємо справу з ототожненням понять «етнотериторіальна» і «державнотериторіальна» єдність. Київська Русь як одна з найбільших у середньовічній Європі держав-імперій, була «скроєна» і трималася силою меча. Які всі імперії

— Римська, Російська чи радянська — вона стала штучним і нетривким конгломератом різних племен і народів. За умов нерозвинутості засобів комунікації та інформації єдність велетенської давньоруської території могла усвідомлюватися тільки на державному рівні, тобто урядовцями і представниками вищих верств населення. Нерівномірно розселені на ній різноетнічні племена, які до того ж були відгороджені одне від одного природними бар’єрами, могли усвідомлювати належність лише до «своєї малої батьківщини».

Як слушно зауважує дослідниця В. Борисенко, у світовій історії немає аналогів, щоб на такій безмежно величезній території, яку охоплювала Київська Русь, при наявності тогочасних комунікацій міг сформуватися єдиний етнос. Навпаки, етнічні спільноти, які виробляли ідентичні й близькі форми культурної взаємодії, формувалися за принципом сусідсько-територіальної спільності й контактів. Саме тому в світі нараховується нині понад 2 тис. етнічних спільнот.

Етнотериторіальну інтеграцію, безумовно, не могли забезпечити й динамічні переселенські процеси. Абсолютна більшість людності Давньоруської держави залишалася прив’язаною до своїх споконвічних субетнічних територій, як, наприклад, поляни до Середньої Наддніпрянщини. Саме в цих відносно локальних регіонах відбувалася природна зміна поколінь, зберігалися давні традиції й звичаї та формувалася народна духовна культура. Величезна територія держави й існування в її межах природних бар’єрів, нерозвиненість транспортних засобів й панування натурального господарства та інші фактори робили безперспективним і непотрібним налагодження сталих зносин між окремими племінними територіями, що продовжували зберігати свої давні етнографічні кордони.

Економіка. Економічна інтеграція насправді мала місце, але це було результатом державотворчих процесів. Формування спільного ринку зумовлювалося інтересами держави, отже, не визначалося її поліетнічним чи моноетнічним характером.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89

Вам также может понравиться...