Українська етнологія

Гуни. Нові масштабні зрушення в Європі були спричинені нашестям гунів. Походження цих тюркомовних племен губиться на безкраїх далекосхідних просторах. Згідно з найпоширенішою версією родовід гунів виводиться від кочових племен хунну, які протягом трьох століть перед Н. X. вели постійні грабіжницькі війни у Китаї. Зазнавши внутрішнього розколу в середині І ст. після Н. X., південна частина хунну витіснила північне угруповання своїх кровних братів на захід. У два наступні століття вони пройшли через Середню Азію, Нижню Волгу, Дон та опанували північнопричорноморські степи і Крим. Багато дослідників вважає, що власне та спільнота, яка під іменем «гунів» у другій половині IV ст. кардинально змінила етнічну ситуацію східноєвропейської степової зони, виникла в результаті змішання тюркомовних племен хунну з угорськими племенами Приуралля та Поволжя.

На шляху свого просування гуни прилучали до себе племена остґотів, аланів, роксоланів, герулів, гепідів і, ймовірно, слов’янських антів. Дійшовши до кордонів Римської імперії, ця багатоетнічна маса зупинилася між Тисою і Дунаєм. Тут виникло могутнє державне утворення Хунгарія, яке досягло найвищого розквіту за правління вождя (короля) Аттіли (443—453 рр.). Звідси гуни, названі європейськими хроністами «бичем Божем», здійснювали постійні нищівні походи в західному напрямі. Вони ледве не здобули Риму, але «зварваризували» Європу, завдавши остаточного удару античній цивілізації. Проте в 469 р. гуни зазнали поразки від Візантії, хоча окремі їхні племена — аккатири і кидарити продовжували кочувати південо-західними причорноморськими степами. У IV ст. гуни зникають з античних джерел. Відійшовши на північ, залишки гунської спільноти взяли участь у формуванні чувашів.

Визначення ролі гунів, як і ґотів, в українському етногенезі є доволі складною проблемою. При її вирішенні слід відмовитися і від полярно протилежних поглядів. З одного боку, вони проявляються у намаганні ототожнити гунів зі слов’янами, найвиразнішим виявом чого є спроби видати гунського короля Аттілу за «слов’яно-українського вождя Гатиллу». З другого боку, має місце невиправдане применшення або повне заперечення впливу гунів на етнічну історію України.

Протягом другої половини IV ст. — першої половини V ст. гуни панували в українському Надчорномор’ї. Старожитності, що відносяться до того періоду, свідчать про присутність у гунському середовищі різноетнічних елементів. Найяскравішою ознакою гунської культури, що поширилася не лише в Україні, але й у Європі, є поліхромний стиль виготовлення прикрас, зброї і навіть побутових речей. Серед них неповторною своєрідністю відзначалися діадеми, прикрашені геометричними фігурами із зображенням чоловічого обличчя. Мали місце контакти між гунами та слов’янами в ареалі розташування антсько-пеньківської культури, де знаходили кочові юртоподібні житла та поясні аксесуари. Але, крім цих окремих проявів, важко віднайти інші вагоміші гунські впливи в україногенезі. Отже, немає жодних реальних підстав для якихось прямих паралелей, а тим більше для ототожнення гунів зі «слов’янами-праукраїнцями». Інша справа, що зникнення гунської загрози створило нову етнополітичну ситуацію, яка відкрила шлях уже відомому великому слов’янському переселенню.

Болгари і хозари. Розпад Тюркського каганату зняв перешкоду для проникнення тюркомовних кочовиків, у тому числі й належних до каганату етнічно близьких до них болгар і хозар, у Східну Європу. Перейшовши Дон у кінці V ст, болгари опанували Приазов’я, звідки разом зі слов’янами здійснювали балканські походи. Проте в VI—VII ст. авари та хозари витіснили звідси частину болгар на Середню Волгу, де виникла Волзька Булгарія. Інша частина болгар переселилася на правий берег Дунаю, у Добруджу, а також у межиріччя Нижнього Дністра і Дунаю.

У середині VII ст. виникло перше державно-політичне об’єднання Східної Європи—Хозарський каганат, який поширив свою владу на величезну територію Азово-Каспійських і Причорноморських степів, до Дніпра. Це надзвичайно строкате етнічне утворення залишило численні варіанти поширеної у Південно-Східній Європі у VIII—X ст. салтівської культури. До складу каганату, крім хозарів, входили також чорні болгари, алани, угорські та інші племена, які по-різному вплинули на етнокультурний розвиток слов’янства. Перебування аланів у дніпровському Надпоріжжі сприяло розвитку там гончарної справи. Про відносно стале проживання угорців на теренах сучасних Дніпропетровщини та Кіровоградщини свідчать відкриті там поховання, що належали окремим сім’ям. У VIII ст. у залежність від хозар потрапили сіверяни і поляни, які платили їм данину. Подальший етап хозарсько-слов’янських стосунків пов’язаний із виникненням Київської Русі.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89

Вам также может понравиться...