Українська етнологія

Антсько-склавинський (V—VII ст.)

Усередині І тис. розпочинається новий період етнічного розвитку Європи, де після краху в 476 р. останнього бастіону рабовласництва — Римської імперії розгортаються активні процеси державотворення та формування модерних народів. На такому тлі на зміну венедським етнокультурним утворенням приходять ранньосередньовічні — антські та склавинські. Більшість сучасних учених погоджується зі свідченнями Йордане, що це були племінні утворення, які виникли внаслідок поділу венедів на дві частини, тим більше, що терен їхнього розташування співпадає з результатами археологічних досліджень.

Анти. Великий обсяг літератури про антів дає підставу виокремити у слов’янознавстві окремий «антознавчий» напрям. Він охоплює низку складних питань, серед яких найголовнішими є етнічна ідентифікація та локалізація антів, з’ясування походження їхньої назви та багато інших. Вирішення цієї проблеми наближає до розв’язання одного з наріжних питань українського етногенезу: чи можна від антів безпосередньо простежити етнічну спадкоємність населення на території сучасної України і чи лише на антській основі сформувався український етнос, як уважав М. Грушевський, чи в цьому процесі брали участь й інші етнічні компонети, зокрема склавини та ін.

Яку літературі радянського періоду, такі в сучасних історичних та етнологічних дослідженнях анти фактично ототожнюються зі слов’янами, отже, питання про можливість існування під цією назвою якихось неслов’янських етнічних груп практично не ставиться. За таких обставин, покликаючись на твори Помпея Мели, Плінія, Птолемея та інших античних авторів, робляться спроби пов’язати антів-слов’ян з кассіантами, що проживали над Каспійською затокою. Перші згадки про них відносять до І—II ст, але існування в той час у цьому регіоні будь-яких слов’янських племен виключається. Вже згадувалося про існування в різних місцях європейського континенту етнічних спільнот, що носили ім’я «венеди», які, проте, не мали нічого спільного зі слов’янами-венедами. Схожа ситуація існувала і з антами, адже тотожність етнонімів не завжди свідчить про етнічну спорідненість їхніх носіїв.

До вирішення проблеми етнічної ідентифікації антів повинен наблизити розгляд питання про походження цього етноніма, що також сприятиме визначенню їхньої ролі в слов’янському етногенезі. Слово «анти» має неслов’янське коріння, тож навряд чи воно було самоназвою. Отже, поява цього поняття була зумовлена якимись зовнішніми впливами. Ці два незаперечні моменти є вихідними при з’ясуванні основних версій походження етноніма «анти».

Слов’янські мови не знають твірної основи, з якою можна було б пов’язати етнонім «анти». Тому пошук відповідників праслов’янському «оіу», яке із носовим голосним мало б звучати як «онти», а також його прив’язка до топонімів та гідронімів «Ути», «Утинка» можуть бути лише штучними конструкціями. Це ж стосується і намагань пов’язати походження слова «анти» зі згаданим у «Повісті минулих літ» під 945 р. антропонімом Утина.

Висувались оригінальні, але не підтверджені ні часовими, ні територіальними координатами версії, які ототожнювали антів із германськими племенами ґотів або ж з угро-фінськими племенами хантів. О. ІІІахматов намагався вивести етнонім «анти» від кельтського «апіапа» —зірка. Можливо, на цій основі деякі дослідники припускали, що термін «апіапа» означав птаха-тотема, яким могли називатися слов’янські племена.

Виходячи з традиції, коли власне ім’я переростало в етнонім, напис «Антас Пап» на мармуровому постаменті, встановленому на Керчинському півострові за часів володаря Боспорського царства Тиберія (275—279 рр.), чимало авторів подавало як першу згадку про антів. Насправді ж це ім’я було поширене в Малій Азії, тому не має нічого спільного з антами.

Вдаючись до різних етимологічних конструкцій, етнонім «анти» намагалися вивести з різних мов: Готської «and» (у значенні «над»); литовської «ant» чи «anta» (поруч, навпроти); угорської «Аntus» і «Оnt» (форми імені Антін); етруської «аnt» (північ) та ін. До речі, етнологія насправді знає багато фактів походження етнонімів від власних імен, але вони майже ніколи не утворювалися від прийменників і префіксів. Мали місце спроби вивести слово «ант» від схожих за звучанням слів грецького і латинського походження: «анти» (проти),’ «аnticus» (стародавній), «аntае» (архітектурний термін) та ін. Ще більше прихильників мав погляд, що слово «ант» є звукозміною етноніма «венед» — «вінід», «венд», «вінд».

Пов’язуючи походження етноніма «анти» зі словом «великий», багато дослідників покликалося на свідчення візантійських авторів і давньоруських літописів, а також шукало відповідники в інших мовах. Так, П. Шафарикта М. Костомаров виводили назву «анти» від германського поняття «велетень». Свою версію вони підтверджували літописною і фольклорною традиціями: «Велика Скіфія»; існуванням племен волинян («велиняни» — великі люди) та в’ятичів (праслов’янське «УЄІ» означало «більший»); популярністю в Україні епосу про велетів і т. ін. Окремі дослідники (М. Аркас та ін.) слово «анти» пов’язували з кабардинською та балканською мовними традиціями, де воно асоціюється з поняттями «велетень», «герой» і т. ін. Прихильники цієї точки зору покликалися на свідчення Прокопія Кесарійського про антів як людей, що вирізнялися «дуже великим зростом» і величезною силою, а також на гіперболізовані перекази Псевдо-Захарія про те, що на захід від Дону жили такі високі і важкі люди, що їх коні не могли носити.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89

Вам также может понравиться...