Українська етнологія

«Скіфи панували в горішній Азії двадцять вісім літ. Вони в погоні за кіммерійцями впали до Азії й поклали край могутності мідійців.

Та є ще й інший переказ. Він найбільш поширений, отже, вважаю його правдивим. Згідно з ним жили скіфи в Азії. На них найшли війною масагети. Під їхнім натиском скіфи перейшли до країни кіммерійців. Знаємо й те, що скіфи гналися за ними, вскочили до Мідії, але заблукалися. Скіфи йшли лівобічним Кавказом, аж зайшли до Мідії, бо потім повернули в глибини краю.

Від пристані борисфенітів вона є середньою з-поміж надморських пристаней Скіфії— нині найближче живуть калліпіди; вони вже погречені скіфи; за ними інше плем’я, що називається алізони. Вони, калліпіди, й далі тримаються скіфських звичаїв, але сіють і їдять збіжжя, цибулю, часник. Вище алізонів скіфи-орачі, що сіють збіжжя не собі на поживу, а на продаж. Ще вище неври, а поза неврами на північ, скільки знаємо, — безлюдна пустеля. Оце народи, що живуть за Гіпанісом на захід від Борисфена.

А як перейти Борисфен, то зразу ж перша від моря лежить Лісиста (країна), а від неї вгору живуть скіфи-землероби. Ті греки, що живуть над Гіпанісом, називають їх борисфенітами. Ті скіфи-землероби займають землі на схід на три дні дороги; досягають ріки, що зветься Пантікап; а на північ треба пливти Борисфеном (уздовж їхнього боку) одинадцять днів. Ще далі на північ тягнеться велика пустеля, а за нею живуть андрофаги, народ своєрідний, не скіфський.

На схід від скіфів-землеробів, як перейти ріку Пантікап, живуть уже скіфи-кочівники. Вони не сіють, не орють.

За Герросом лежить так звана царська країна. Тамтешні скіфи найхоробріші й найчисленніші, вони вважають інших скіфів своїми рабами».

(Геродот із Галікарнасу. Скіфія. Найдавніший опис України з V століття перед Христом. — К., 1992).

Взаємовідносини між населенням Лісостепу та скіфами-кочовиками були доволі складні. Войовничі степовики збирали данину з осілих землеробів, а також контролювали їхні торгові операції. Після скіфо-перської війни ці стосунки набули характеру жорстокої експлуатації та грабунку. Племена Лісостепу зазнали певних скіфських етнокультурних впливів, що яскраво проявляється в їхньому побуті, мові, релігійних поглядах, атакожу поширенні специфічного «скіфського звіриного стилю», елементи якого ще й досі прослідковуються в народному мистецтві. Внаслідок проживання в єдиному етнополітичному просторі, особливо у районах найбільш тісних контактів (наприклад, Західне Поділля), відбувалося певне кровне змішування між землеробською праслов’янською спільнотою та кочовою іраномовною людністю.

Окремі народи, що в скіфський період перебували на території України, ніби продовжували залишатися обабіч цивілізаційних зрушень, зберігаючи архаїчні риси життєдіяльності, притаманні добі бронзи або й навіть більш раннім епохам. До них можна віднести таврів (кіммери, колхи). Цей етнонім виводять від збереженого в українській мові слова «тавро», бо названі кочові племена буцімто почали першими таврувати худобу для означення належності стад до їхнього роду. Походження таврів іноді пов’язують з фракійцями чи з племенами Середземномор’я, але найвірогідніше вони мають генетичний зв’язок з народами Прикавказзя, звідки через Керченський перешийок у середині І тис. до Н. X. потрапили до Криму. Страбон та інші античні автори відзначали, що таври жили з грабіжницьких війн та відзначалися жорстокими звичаями: відрубували полоненим голови та виставляли їх на палях біля своїх храмів. Залишаючись на стадії первіснообщинного родового ладу, таври займалися примітивним землеробством і кочовим скотарством. З цими племенами деякі дослідники пов’язують напівлеґендарний похід аргонавтів до Колхіди за золотим руном. Через те, що у війні з Дарієм І племена таврів підтримали персів, скіфи відтіснили їх у Середземномор’я. Інша частина таврів, що залишилася у кримських горах, була асимільована скіфами.

У північних, суміжних із сучасною Білоруссю районах України жили неври, прабатьківщиною яких, за даними Геродота, підтвердженими сучасною наукою, були Волинь і Полісся. В археологічній класифікації вони ідентифікуються з милоградською культурою, що існувала в VI—IV ст. до Н. X. Через присутність у ній балтського субстрату вчені допускають, що неври були поліетнічною прабалто-слов’янською спільнотою, яка згодом стала однією з гілок північно-східного слов’янства. На північ від неврів Геродот розмістив андрофагів, які мали «наідикіші звичаї». їх гіпотетично локалізують у Верхньому Придніпров’ї, ідентифікуючи з дніпро-двинською культурою.

Від трьох названих племен відрізнялися спільноти, що стояли на більш високому рівні культурного розвитку. Це передусім меланхлени або чорновбрані (чорноризці), які дістали таку назву за те, що носили чорний одяг. Виходячи з даних Геродота, можна припустити, що вони могли мешкати в околицях Чернігова. Чимало дискусій точиться і довкола проблеми ідентифікації та локалізації загадкових будинів і гелонів. Згідно з твердженням «Батька історії» будини були «великим і численним племенем», усі члени якого мали «блакитні очі і руде волосся». Імовірно вони проживали в середній течії Ворскли, куди у VIII ст. до Н. X. перемістилися чорноліські фупи. Будинів, що  були скотарським абориґенним племенем, Геродот протиставляє гелонам (галонам), які, можливо, були етнічним відгалуженням греко-причорноморської цивілізації, що зазнало потужного впливу скіфів, або ж однією з гілок іраномовних кочовиків. Такі припущення випливають з Геродотової праці, де відзначається, що це були «первісно елліни», які говорили «то скіфською, то еллінською мовами». Вони мали високорозвинене землеробство, а також займалися садівництвом. Вірогідно, що спочатку галони заселяли райони сучасної Полтавщини, звідки їх витіснили на Прикарпаття та Закарпаття.

Геродот також згадує про алазонів, що мешкали між Прутом, Бугом і середньою течією Дністра, та про каліпідів, які проживали в районі нижньої течії Бугу. Ці племена займалися землеробством і скотарством, а осілий спосіб життя сприяв розвиткові ремесел (гончарство, ткацтво) та металургії. У західній частині України за скіфського періоду продовжувалися етнічні процеси, започатковані в попередню добу. На Закарпатті відбувався процес перемішування місцевого фракійського компонента зі спільнотою західноподільського походження, яка опинилася тут у VII ст. Західноподільські племена також вплинули на зміну етнічної ситуації на Західній Волині та Прикарпатті, де колишнє висоцьке населення зазнало відчутного впливу скіфської культури.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89

Вам также может понравиться...