Українська етнологія

Розділ І. Теоретичні основи науки про етнос

Для вивчення науково-теоретичних основ формування українського етносу важливе значення мають положення, викладені у «Малій енциклопедії етнодержавознавства» (К., 1996), у книзі «Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персонали» (К., 1993), в «Етнічному довіднику: у 3-х частинах» (К., 1996), атакожу працях Л. Ґумільова, Ю. Бромлея, Ентоні Д. Сміта, А. Пономарьова, О. Нельги, Я. Дашкевича, B. Євтуха, І. Варзара, М. Обушного, М. Тиводара, І. Кураса, C. Римаренка, А. Шевченка, О. Кортунова, В. Скуратівського, Л. Залізняка, С. Макарчука, Г. Лозко, В. Борисенко, Дж. Арона, С. Лур’є, С. Павлюка, О. Бочковського та ін.

Тема 1. Предмет і завдання української етнології

Проблема предметного поля етнології, антропології, етнографії, українознавства

Виникнення будь-якої галузі наукових знань зумовлювалося практичними потребами людей, а її подальший розвиток, окрім того, визначався комплексом багатьох факторів. Це повною мірою стосується нагромадження відомостей про виникнення і життєдіяльність різних етносів. Глибоке коріння формування таких знань слід шукати в державах Давнього світу — Месопотамії, Єгипті, Персії. В епоху античності давньогрецькі та римські вчені вже намагалися привести до певної системи зібрані дані про «чужі» довколишні народи, які завжди вирізнялися та протиставлялися «своїм» — грекам і римлянам. Починаючи з часів середньовіччя, осмислення проблем походження та взаємовідносин між різними спільнотами, що перебували на території, яка нині становить геополітичний простір України, не переставало турбувати літописців та дослідників. Вони й досі ламають списи над поставленим славетним Нестором запитанням: звідки пішла, як постала Руська земля?

Зародження і становлення науки про етноси має тривалу й складну історію, що позначена своїми особливостями яку західних країнах, так і в Україні. У Німеччині, де вона має глибокі традиції, для опису елементів традиційної культури різних народів письменик Й. Зоммер у 1607 р. вжив поняття етнографія (грец. ЄІІ1П05 — народ, плем’я, група, зграя; дгаріїо — пишу), що буквально означає народоопис. У XIX ст. цей термін активно використовується в європейських країнах, де з’являються етнографічні об’єднання та видання. Перше застосування у 1824 р. поняття «етнографія» в українській суспільній думці вчені пов’язують з іменем визначного мислителя В. Довговича, який у полеміці з угорськими шовіністами доводив етнічну самобутність українського населення Закарпаття. В статті «Етнографія як засіб до науки» він визначив її зміст і завдання. А в тій же Німеччині наприкінці XVIII ст. сформувався науковий напрям «Уоікегкипсіе», представники якого займалися вивченням неєвропейських («відсталих») народів. Для дослідження германомовних народів тут згодом почали застосовувати термін «Volkakunde».

Поняття етнографія не стало універсальним у вивченні проблем, пов’язаних з розвитком окремих народів та загальної етнічної картини світу. В англомовних країнах учення про народи розвивалося як складова антропології (грец. аnthropo —людина, logos — вчення) — біологічної науки про походження та еволюцію фізичної організації людини. У Великобританії на її основі намагалися реконструювати історію людства та культури, тому тут з’явився новий науковий напрям під назвою соціальна антропологія (social аnthropology). У США наука про народи позначалася терміном культурна антропологія (cultrtral аnthropology), бо тут її завдання поступово звузилися до вивчення культурних особливостей різних спільнот.

Поява у середині XIX ст. ще одного наукового напрямку — етнології’ (грец. ethnos — народ, logos — вчення) була викликана потребою в теоретичному узагальненні та систематизації нагромадженого емпіричного матеріалу про розвиток різних народів. Намагання пояснити расові, психолопчні, культурні та інші особливі й загальні риси їхнього розвитку зумовило поширення у другій половині XIX ст. різних концепцій, теорій, шкіл, які поступово почали складатися в єдину етнологічну науку. Вважається, що термін «етнологія» вперше вжив у 1784 р. А. Шаван для вивчення цивілізаційного розвитку народів. Його застосування як назви нової науки про народи та культури пов’язується з іменем Ж. Ампера, який у розробленій 1830 року класифікації гуманітарних наук окремо визначив і етнологію, розташувавши її між історією та археологією. Утвердження етнології як самостійної науки знаменував процес подальшого створення й активноїдіяльності численних етнологічних об’єднань у країнах Європи та Америки. З того часу й досьогодні не припиняються дискусії навколо проблем, пов’язаних з об’єктом, завданнями та змістом науки етнологія, а також самої інтерпретації цього поняття.

Поряд із термінами етнографія та етнологія для означення науки, що досліджує специфічні ознаки, функції та закономірності становлення етнічних спільнот, використовується поняття народознавство. Не враховуючи деякої специфіки другорядного порядку, терміни «народознавство», «етнографія», а значною мірою й «етнологія» звучать як синонімічні в назвах багатьох слов’янських та інших народів, наприклад, у поляків — Ludoznawstwo, словаків — narodopis, у росіян — народоведение, а в греків — лаографія (laos — народ, grapho — пишу). У багатьох європейських країнах вживання одного з понять — народознавство чи етнографія або етнологія — нерідко залежить від суб’єктивного вибору дослідника. Часто їхній зміст відповідає поняттю «народні традиції», як от у Франції — «Тгаdition popularies», в Іспанії— «Тгаdiciones popularies» і т. ін.

Українським відповідником цієї європейської та, зокрема, слов’янської термінології є поняття українознавство, яке також не має єдиної дефініції. Виходячи з двохсотлітніх вітчизняних та зарубіжних народознавчих традицій, в 1990-х роках склалися два основні підходи щодо розуміння його суті. Основна відмінність між ними стосується різного бачення широти об’єкта дослідження.

Згідно з першим підходом українознавство розглядається як галузь народознавства, що повинна вивчати формування самобутності української спільноти. Таким чином, його відповідником у германомовному народознавстві стає категорія «Volkskunde», а в романомовних країнах—«народнатрадиція» (франц. «Тгаdition popularies», іспан. — «Тгаdicion popularies»). З таких позицій, наприклад, написані два навчальні посібники під назвою «Українське народознавство» (автором першого є Г. Лозко (Київ, 1995), другий з’явився за редакцією О Павлюка (Львів, 1997)). У них українознавство передусім ототожнюється з українською етнографією, а частково — й етнологією. Подібним за змістом до названої літератури є посібник за редакцією Є. Макарчука «Етнографія України» (Львів, 1994 р.), де, крім відомостей про матеріальну і духовну культуру, вміщені розділи про походження та етапи етнічного розвитку українців, про їхні антропологічні риси тощо. Про фактичне ототожнення наукових здобутків української етнографії й етнології та розбудови їх організаційної структури з розвитком українознавства свідчить і таке авторитетне видання, як «Мала енциклопедія етнодержавознавства» (К., 1996. —Є. 144—145).

Згідно з другим підходом українознавство визначається як всеохоплююча система знань про всі сфери життєдіяльності українського народу від часу виникнення й досьогодні. Таким чином, його витоки і процес формування шукають в культурних пам’ятках X—XI ст, у козацьких літописах XVII—XVIII ст, в ідеях «громадівців» і «хлопоманів» XIX ст. Отже, в українознавстві бачили новий «надетнографічний» науковий напрямок, до якого включали українську історію, етнографію, мову, географію, тому визначні українські вчені Д. Дорошенко, В. Вернадський,

С. Єфремов виступали за те, щоб запровадити українознавство як спеціальну дисципліну в навчальні заклади. Сучасні прихильники такого підходу визначають предмет українознавства як цілісне знання про Україну, що є унікальним етнонаціональним феноменом. Воно повинно вивчати Україну як суб’єкт у загальному контексті світової історії, що розкривається через фундаментальні поняття: «український світ», «Україна в світі», «українська мова», «українська національна ідея» тощо (І. Бичко).

Ця точка зору утверджувалася під впливом методологічних ідей французької школи «Аналів» (М. Блок, Л. Февр та ін.). Ці вчені, виходячи з принципової різниці між фізичними та історичними фактами, вважали, що саме останні є психологічними, тобто людськими, фактами, тому саме люди виступають головними суб’єктами (творцями) історії. З таких позицій українська етноісторія повинна трактуватися не лише як почергова зміна подій у часі та просторі, а передусім як своєрідна філософія, як етнічний світогляд її народу, що, вбираючи через етнічну пам’ять всі прояви минулого, формує сподівання майбутнього. В сучасній науково-організаційній практиці цей другий підхід значною мірою вкорінився під впливом українського зарубіжжя, де в його утвердженні не останню роль відіграла десятитомна «Енциклопедія українознавства» В. Кубійовича. Одним із проявів цього підходу в сучасній науково-організаційній практиці є проведення конгресів українознавців.

Імовірно, що як перше, так і друге розуміння феномену українознавства важко визнати повністю прийнятливим. З одного боку, воно не може і не повинно заміняти етнографії чи етнології. З другого боку, визначення українознавства як всеохоплюючого синтетичного наукового напряму та навчальної дисципліни призводить до дублювання предмета дослідження з іншими науками, а також ускладнює визначення його методологічної основи. Все це свідчить про необхідність подальшої глибокої розробки концептуальної теорії українознавства.

Таким чином, рівень сучасних наукових досліджень, відображений у зарубіжній та вітчизняній літературі з питань етнічного розвитку, поки що не дозволяє чітко розмежувати суть і предмет дослідження етнографії, народознавства та етнології. Наприклад, у таких авторитетних виданнях, як «Мала енциклопедія етнодержавознавства» (Київ, 1996) та у навчальному посібнику «Українське народознавство» (Львів, 1997) вони фактично визначаються як синонімічні. Така «синтетичність» і суперечливість, з одного боку, зумовлюються характером становлення наукового понятійно-категоріального апарату в європейських країнах у XIX—XX ст. З другого боку, на перешкоді розвитку українського народознавства та етнології стояли спочатку російська великодержавна, а потім радянська «інтернаціоналістська» ідеології. Починаючи з 30-х і фактично до кінця 80-х років XX ст, в радянській науці термін етнологія був оголошений «буржуазним», а поділ «єдиної галузі знань» на етнографію як описову та етнологію як теоретичну дисципліни заперечувався як «методологічно неправильний». Становлення української науки про етнос у 1990-х роках певним чином відбувалося шляхом балансування між «радянською спадщиною» та «європейськими теоріями», хоча останнім надавалася перевага.

Зважаючи на окреслені підходи і трактування, головний пріоритет у дослідженні формування українського етносу належить етнології. Виходячи зі світової та вітчизняної народознавчої (етнологічної) традицій, українська етнологія повинна вивчати такий комплекс проблем:

  • виникнення і формування українського етносу (етногенез) та його місце в етнічній картині світу;
  • антропологічні особливості українського народу; процеси розселення та міграції спільнот, що в різний час перебували на території України;
  • формування української етнічної території та її історико-етнографічне районування;
  • розвиток матеріальної і духовної культури українського народу, а також його психологічні особливості;
  • систему життєдіяльності та адаптацію етносу до природного (екологічного) середовища;
  • систему взаємозв’язків та взаємозалежності українського ентосу з іншими народами, а також загальне і специфічне в їхній культурі та побуті;
  • демографічні процеси розвитку українського етносу (етнодемографія) та ін.

Спостерігаючи всю мозаїчність виявів етнічних процесів, етнологія активно використовує наукові результати та методи різних гуманітарних і природничих наук, а також має власну методику дослідження. Вона володіє категоріальним апаратом, здатним забезпечити адекватне відображення та глибоке й об’єктивне вивчення такого складного, багатогранного і суперечливого феномену, як формування українського етносу.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89

Вам также может понравиться...