Українська етнологія

Основи україногенезу та його «магістральна лінія»

Перш ніж перейти до розгляду конкретних етапів та характеру формування українського етносу необхідно з’ясувати ті основні загальні фактори, що визначали суть цього процесу від появи людини на території України до сучасного етнотворення. При цьому слід враховувати, що, з одного боку, вони мають універсальний, властивий і для інших народів характер, а, з другого, — свою неповторну специфіку. Отже, саме унікальне поєднання різних етногенетичних чинників формування українців зумовило наявність таких самобутніх етнічних рис, які вирізняють їх серед інших спільнот світу.

Важливою і необхідною першоосновою етногенезу є природно-географічні (екологічні) умови. Український етнос формувався на конкретній території з притаманними лише для неїприродно-географічними характеристиками. Екологічна основа для його виникнення склалася 8—10 тис. років тому, коли після зникнення останнього льодовика на території сучасної України встановилися близькі до сучасних кліматичні умови. Основна частина української території входила до лісостепової ландшафтної зони, її західним кордоном стали Карпати і Польська рівнина, вкриті мішаними лісами; східним — межа поширення чорноземів; північним —лісисто-болотисте Полісся; південним — Чорне й Азовське моря. Окремої неповторної цілісності території України надає комплексне поєднання таких факторів, як підсоння, флора, фауна, ґрунти, а також єдина водна система, основу якої становлять басейни Дніпра та інших річок.

Свого часу ще С. Соловйов, хоча й дещо спрощено і прямолінійно, але загалом правильно вказав на значення одноманітного природного середовища для формування однотипного укладу життя — господарства, звичаїв, вдачі, вірувань і, врешті, для виникнення державних утворень. Природно-географічна ніша зумовила існування притаманного лише Україні типу етнічності та створення на їїтериторії єдиної системи передачі етнокультурної інформації. На цій основі визначався поділ на «своїх», що існували в її межах, а також на «чужих», що перебували поза ними.

Природно-географічне середовище також визначало характер формування соціальної основи українського етногенезу у вигляді низки етнічних спільнот (мисливців, землеробів, скотарів тощо), які в різні часи займали певні ареали української території. Почергово змінюючи одна одну, вони не зникали безслідно, а ніби «накладалися» одна на одну. Таким чином, кожне етнічне утворення ставало підосновою для наступного, залишаючи свій слід, свої впливи в загальному етногенетичному «стовбурі». Протягом кількох тисяч років виникало безліч комбінацій щодо взаємопереплетення різноетнічних субстратів, які витворювали унікальність і неповторність як самого процесу етногенезу, так і його головного «продукту» — українців.

Територія. Необхідною передумовою формування етнічної спільноти є наявність більш-менш відкритого і цілісного простору, де були б відсутні внутрішні природно-географічні кордони, які могли перешкоджати взаємопроникненю та передачі етнокультурної інформації. На цій основі формувалося уявлення та світосприйняття про «своїх» і «чужих», що водночас не перешкоджало закономірному процесові поділу суцільного етнокультурного простору на окремі локальні частини у вигляді племен, племінних союзів, субетнічних й етнографічних груп тощо.

Міґраціїта пертурбації населення. Міжетнічні контакти та перемішування здійснювалися в результаті постійних переміщень людських потоків, які у вигляді масштабних пертурбацій спрямовувалися як усередину української території ззовні, так і з української території поза її межі. Колонізації, спочатку господарські, а згодом і військові, сприяли освоєнню й розширенню території України та міксації різноетнічних субстратів. Мозаїчність українського етносу в XIV—XX ст. посилювалася внаслідок перебування окремих його частин у межах різних державно-політичних систем.

Три вищеназвані фактори дозволяють окреслити «магістральну лінію» україногенезу, суть якої полягає у змішуванні тубільної людності з низкою етнічних спільнот, що почергово нескінченним потоком з’являлися на території України. Серед них передусім відзначмо носіїв неолітично-енеолітичних культур (трипільська та ін.), угруповання індоєвропейців (носії культури шнурової кераміки, ямної культури тощо), іраномовні (кімерійці, скіфи, сармати), фракійські, германські, тюркські племена, а також безліч інших етнічних груп, що в різний час вливалися в етногенетичне поле України. Займаючи більшість території України абожлокальні екологічні ніші, вони впливали на формування населення, відмінного в антропологічному та етнокультурному відношенні від інших європейських реґіонів. Особливу роль у цьому процесі відіграла провінційно-римська культура, яка, проникаючи через наддунайські провінції Римської імперії та причорноморські грецькі колонії, несла в Україну нову землеробську культуру, традиції ремісничого виробництва та соціально-політичної організації.

На цій основі в першій половині І тис. почали виникати та розвиватися слов’янські угруповання, які, заселяючи прикордонну смугу між Лісостепом та Степом, згодом склали ядро українського етносу. Створена, таким чином, дослов’янськими етнічними спільнотами специфічна етнічна основа при симбіозі з власне слов’янською культурою зумовила виникнення унікальної української етногенетичної ніші, формування якої завершилося у другій половині І тис.

Після завершення процесу етногенезу протягом другого тисячоліття після Н. X. продовжувалося формування українського етносу Його характер, динаміку і напрямок визначали дві протилежні й взаємопов’язані тенденції—інтеґраційна і дезінтеґраційна, які великою мірою зумовлювалися зовнішніми чинниками. Консолідація українства стимулювалася загрозою фізичного винищення (наступ кочового Степу в XII—XVI ст. й ін.) та етнокультурною асиміляцією, передусім від Польщі та Московії. З другого боку, природно-географічні умови та перебування України у складі різних державно-політичних систем сприяли виникненню і поглибленню різних проявів етнокультурного реґіоналізму (субетнічного, етнографічного). По Україні проходила межа розколу християнської ойкумени на православний і католицький світи.

Таким чином, зміст та особливості українського етногенезу зумовлювалися неповторною комбінацією таких унікальних за своїми наріжними характеристиками факторів, як природно-географічне середовище, територія, етнічні пертурбації та ін. «Магістральну лінію» україногенезу визначали процеси міксації тубільного та прийшлого населення. Кожна з присутніх на території України етнічних спільнот не зникала безслідно, а, ніби «накладаючись» одна на другу, перетворювалася таким чином на «етнічну підоснову» для формування прийдешніх суспільностей. Важливе значення в цьому процесі мав фактор соціокультурної пристосованості прийшлих племен до місцевої природної ніші. Все це забезпечувало наступність, тяглість і постійне збагачення етнокультурної традиції.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89

Вам также может понравиться...