Українська етнологія

Проблема періодизації

Відмінності в розумінні суті україногенезу та формування українського етносу зумовили виникнення різних періодизацій цих процесів та явищ. Серед сучасних учених є чимало прихильників традиційної у радянській науці схеми поділу східнослов’янського етногенезу на такі три етапи. На першому, що тривав у IX—X ст. в межах Давньоруської держави, відбувалася первісна консолідація русичів у єдину давньоруську народність На другому етапі (XII—XV ст.) завдяки освоєнню причорноморських степів та виникненню козацтва розпочалося формування українського етносу, а на третьому етапі в XV—XVI ст. цей процес завершився, бо далі український етнос уже не зазнавав суттєвих іншоетнічних вкраплень.

Виключаючи більш ранні етапи україногенезу, цей підхід суттєво звужував його межі, що також мало ідейне підґрунтя, бо доводило статус «старшого російського» та «молодшого українського» етносів Не виходячи за межі такої ідеологічної платформи, спробу відсунути початки східнослов’янського етнотворення у глибину історії зробив Б. Рибаков. Перший етап формування єдиного руського народу-етносу цей авторитетний радянський учений відносив до часу створення союзу слов’янських племен у V—VII ст.; другий — до VIII — початку IX ст., копи вони з’єдналися, створивши «суперсоюз»; третій етап, що протікав у межах Давньоруської держави, завершив перетворення племінних союзів у новий суперетнос русичів, який далі став основою для виокремлення трьох східнослов’янських народів.

З радянських часів також продовжує зберігатися наукова тенденція щодо розширення періоду тривалості українського етногенезу та невизначеності його завершальної стадії. Зокрема М. Брайчевський стверджував, що формування українського етносу (нації) тривало три—чотири тисячоліття, але ще не завершилося й досі. З другого боку, іґноруючи фактор безперервності етногенезу, в 1990-х роках почали з’являтися схеми-періодизації, автори яких допускають «прогалину» в етногенетичному процесі. Одна з них, наприклад, за відправну основу україногенезу бере трипільську протоцивілізацію (IV—III тис. до Н. X.), потім подальшими «ланками» розірваного етногенетичного ланцюга виступають скіфи (VII—II ст. до Н. X.), далі — анти (III—VII ст. після Н. X.) та русичі (VIII—XII ст).

Відомий український історик і археолог П. Толочко запропонував періодизацію етногенезу українців на основі археологічних даних, виділивши такі його етапи, як трипільський, шнурової кераміки, венедо-зарубинецький, анто-черняхівський, руський, монголо-татарський, польсько-литовський. Така схема послідовно передає етнічну еволюцію на основі розвитку матеріальної культури. Проте зміна археологічних культур не може адекватно відображати глибинні етногенетичні процеси, передусім динаміку змін у духовній сфері.

Найбільш оптимальною, хоча, напевно, ще недосконалою є періодизація українського етногенезу, запропонована М. Чмиховим. У ній вирізняються такі основні етапи формування українського етносу: 1) «археологічний»; 2) «скіфо-сарматський»; 3) «слов’янський»; 4) «києворуський» (давньоруський)—друга половина X — перша половина XIV ст; 5) «іноземно-колонізаційний» —друга половина XIV ст. —XIX ст; 6) «етнодемографічний» — XX ст. Ця схема позбавлена зайвої деталізації та відображає стадійність і головні визначальні чинники етнічного розвитку українців.

Ранньослов’янська концепція етногенезу українського народу, як показав Л. Залізняк, узгоджується із загальними законами етнічного розвитку середньовічної Європи. Переважна більшість європейських народів, що знаходилася в зоні культурно-історичного впиву Римської імперії (французи, німці, англійці, іспанці, чехи, серби, хорвати, поляки та ін.), народилася в ранньому Середньовіччі у V—VII ст. Падіння Риму збіглося з Великим переселенням народів, але поступово ситуація стабілізувалася. Отже, безперервність розвитку названих європейських етносів, з-поміж них і українців, прослідковується саме здоби раннього Середньовіччя, коли вони виникли. Племінний етап їхнього формування закінчився в IX—X ст, призвівши до консолідації у власних державах (Французькій, Англійській, Чеській, Сербській, Польській та ін.). Вони, як і Київська Русь, часто охоплювали й сусідні народи, стаючи середньовічними імперіями. Внаслідок колонізації метрополією своєї периферії через синтез мовно-культурного комплексу імперського етносу та провінційної людності відбувалося зародження нових постімперських етносів.

Хоча вітчизняна наука суттєво просунулася у вивченні українського етногенезу, ця проблема потребує подальшого глибокого дослідження. Для цього поряд із відмовою від старих стереотипів слід активно використовувати весь нагромаджений протягом останнього століття фактологічний і теоретичний матеріал, а також методологію західної науки, що має чималі досягнення у вивченні питань етнічного розвитку різних народів світу. А загалом сучасний рівень знань достатньою мірою дозволяє визначити зміст та характерні риси основних етапів формування українського етносу.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89

Вам также может понравиться...