Таємниці Миколаєва. Незвичайний кисіль

Итак,  уважаемые читатели, снова предлагаем вам знакомство с отрывками  из книги известного николаевского краеведа Светланы Бойчук «ТАЄМНИЦІ ІСТОРИЧНИХ СКРАБІВ МИКОЛАЇВЩИНИ» (За переказами та легендами). Сегодня вас ждет:

НЕЗВИЧАЙНИЙ КИСІЛЬ

У 1980-х роках у Миколаєві, особливо в старому історичному центрі, було досить багато арочних входів до підземних галерей. Деякі з них — недалеко від Бузького лиману.

На вулиці Фрунзе (будинок приблизно на кварталах 38-40 номерів) жив хазяїн на прізвище Моряк. Мій батько дружив зі своїм сусідом. Обидва працювали на Чорноморському суднобудівному заводі, разом ходили на роботу. Добрих хазяїв пов’язували численні господарські обов’язки, тому вони з цікавістю приглядалися до таємничих старих підземель, що знаходилися зовсім недалеко від рідних будинків. Це були досить об’ємні приміщення: до 3-х метрів висоти та понад 3,5 м ширини.

Обом господарям потрібні були сараї, підвали, а тут зовсім поряд стояли зовсім нічийні готові приміщення. Та ще й у доброму стані. Ось і вирішили чоловіки розвідати ті таємничі печери та визначитися зі своїми проблемами.

Входи до підземель закривалися перегородкою, але цю стіну вдалося легко зламати. Перед ними відкрився невідомий світ, що розбігався на декілька коридорів. Пройшовши з десяток метрів, вони побачили три купи дощок. їхні розміри вказували на те, що колись тут стояли досить великі діжі. Висотою не менше 2,5 метра. Дві з них з часом остаточно розсипалися, а ось третя, на рівні близько 70 см, трималася досить міцно. Хоч і була закидана верхніми пересохлими дошками.

Допитливі шукачі відкинули те нагромадження. Побачене здивувало обох: на самому дні стояв досить густий кисіль темно-червоного кольору. Придивившись ближче, чоловіки зрозуміли, що знайшли старе загусле від часу вино. Не побоялися посмакувати. Воно виявилося досить солодким і смачним.

Спочатку друзі-сусіди їли те вино ложками. Та мовчки смакувати незвичайну знахідку було зовсім нецікаво. Тож не стрималися і розповіли про все сусідам та друзям по роботі. І почали носити той кисіль на роботу.

Ох і славні тоді були обіди у суднобудівників! Тепер кожного дня всі з нетерпінням чекали відпочинку, коли можна було присісти та починати обід з підземним киселем. Славні «археологи»  приносили його в банках. Ще й додому роздавали. Про незвичайні застілля, що розпочиналися зі щедрих кисільних частувань та закінчувалися веселощами, прочуло начальство. Та й не тільки. Завод був закритим підприємством і добре контролювався спецслужбами. Отож досить швидко обидва пригощальники потрапили на суворий допит. І відразу повели до старих підземель, розкривши таємницю.

Побачене вже не вражало: на самому дні розсохлої діжі залишилася зовсім мала кучка старого винного киселю.

Поважна комісія довго пояснювала шкідливість недослідженої (!) суміші. І суворо попередила притихлих дегустаторів. А ще — категорично заборонила користування підземеллям. Залишки киселю вони забрали з собою, а вхід знову замурували.

Серед сусідів та колег по заводу ще довго згадували незвичайні обіди та несподівану знахідку. Ну такий смачний був кисіль!

Володимир Захаров. 2008р. Миколаїв. 

Продолжение следует…

Вам также может понравиться...