Таємниці Миколаєва

История нашего города хранит много интереснейших  тайн. Возможно, о многих из них мы не узнаем никогда. Но, к счастью,  иногда эти тайны имеют свойство открываться.

Надо сказать, что эти тайны открываются только тем, кто ищет,  и  происходит это, как правило,   самым неожиданным образом.

Автор книги, с которой мы хотим вас познакомить, как раз является таким человеком. Ее не иссякающий интерес к истории города Николаева в сочетании с неутомимой энергией всегда приводят к самым невероятным открытиям.

И сегодня как раз мы хотели бы начать серию публикаций, знакомящих с результатами ее поисков.

Итак, представляем вашему вниманию отрывки из книги известного николаевского краеведа Светланы Бойчук «ТАЄМНИЦІ ІСТОРИЧНИХ СКРАБІВ МИКОЛАЇВЩИНИ» (За переказами та легендами).

МИКОЛАЇВСЬКІ МАМОНТИ

Для тих, хто живе у нашому краї, різні знахідки давно перестали бути новиною. Під час бурі чи шторму вода викидає багато невідомих предметів. Та й сама земля віддає немало якихось речей чи уламків.

Багато таких загадок з’являється після зсувів ґрунтів. Вони — не рідкість для тих, хто живе поряд з річками та лиманами. Береги у нас тут досить високі. На крутих схилах, на різних висотах стирчать якісь невідомі шматки. Неначе перед тобою зрізані століття стародавньої історії. Сідай та й пиши книгу біля цих оголених стін тисячоліть.

Серед людей давно ведуться розмови про давні здоровенні кістки, які місцеві жителі знаходили в землі, по берегах лиману. Іноді ці чорні загадкові залишки невідомого світу приносили додому. Незрозуміло було, звідки вони тут взялися та кому належали. Старші нерідко глузували: «Носитеся з ними та дивуєте народ. Наче у нас тут мамонта викопали!».

Якось сусід вирішив показати таку знахідку спеціалісту. Не знаю, чи то був історик, чи археолог, але той одразу підтвердив, що кістки дійсно належать давнім мамонтам.

Згодом їх вже не чіпали, але знали, що то залишки стародавніх тварин. Адже пояснила це вчена людина. Очевидно, нам правду сказали. І все ж таки іноді закрадається сумнів: хіба у нашому краї могли жити мамонти? Та ще й ходити по наших берегах? Дивно це нам чути!

Дід Степан. 2006 р. Миколаїв. Широка Балка.

Мамонт або мамут. Це слово прийшло до нас із мов народів Півночі. Його походження має декілька версій. За однією з них: мамут — від мансійської — «земляний» та «ріг». Фінською «ма» — земля, «мут» — кріт. Зі староруської мови — теж мамут. Якути вважали, що мамонти живуть у землі.

Вчені пов’язують таку назву з легендами про гігантську тварину, що ногами та бивнями могла розчищати для себе підземну дорогу. Справді, трупи, скелети та бивні мамонтів лежать близько до поверхні землі. І завжди — тільки в землі. Старі перекази твердять, що стадо тварин у такий спосіб ховало загиблого родича. А потім притоптувало його своїми величезними ногами — стовпами. Древні мамонти належали до родини вимерлих слонів, які, вважають вчені, загинули десь понад 10 тис. років тому.

В останні роки жителі російської тайги стверджують, що бачили живих мамонтів у глибоких лісових хащах. Зовсім недавно. Та це вже — справа вчених і фахівців встановлювати цю істину.

За знайденими залишками, які довгі роки пролежали в землі, могутні звірі сягали висоти від 2,5 до 5,5 м. Важили — близько 11т. Дослідники вважають, що жили вони, в основному, на далекій холодній Півночі. Серед снігів та льодової криги. Тому тіло мамонтів було вкрите довгою густою шерстю і добре зберігалося.

Харчувалися рослинною їжею. У зимові холоди її добували з-під глибокого снігу, допомагаючи довгими зігнутими бивнями. Нерідко тварин називали «патлатими жителями тундри та північних степів». Численні малюнки, що досі знаходять у давніх печерах, підтверджують той факт, що ці могутні тварини мешкали поряд зі стародавніми людьми.

У XX ст. на Черкащині археологи знайшли одну з перших найдавніших карт людства: наш талановитий предок зобразив на бивні мамонта якийсь дивний малюнок: чи то місце зупинки племені, чи своє уявлення про місцевість.

Частина відомих вчених заперечувала міграцію древніх тварин до рубежів Причорноморських степів. Але письмові й усні джерела та знахідки ХІХ-ХХІ століть підтверджують їх перебування на миколаївській землі.

Одним із перших про це повідомляв дослідник XVIII ст. А. К. Мейєр. Ще у 1790-ті роки за царським повелінням його, підполковника Херсонського гренадерського полку, було відряджено вивчати Очаківські землі. В історії мало відомо про цю людину, але книга «Естественное и землемерное описаниє Екатеринославского иаместничества Очаковского края», що була видана у С.-Петербурзі 1794 року, свідчить про нього як людину з широкими та глибокими знаннями з різних галузей (історії, ботаніки, геології тощо). У своїй монографії Андрій Казимирович згадував про знахідки кісток та бивнів мамонтів, які бачили місцеві мешканці по берегах Південного Бугу та Інгулу.

Пізніше, у XIX та XX ст.ст., миколаївська преса час від часу писала про скелети древніх тварин, знайдені поблизу сіл Новопетрівки (1903 р.), Миколаївки (1911 р.), Мішковки, у передмістях Миколаєва, яхт-клубі та інших місцях нашого краю.

Історичні скарби, які 1909 р. віднайшли у Поповій балці (нині район Ялти м. Миколаєва), вразив усіх: добре збережений хребет, 14 ребер та череп. За інформацією журналістів, усе це відправили до Херсонського краєзнавчого музею.

У 1990-ті роки бивень мамонта, що знайшли біля Коларова, зберігався в шкільному музеї. У 2007 р. по Миколаєву знову пробігла чутка про старі мамонтові кістки. Жителі Широкої Балки розповідали, що одному з щасливчиків незвичайної знахідки дуже хотілося мати за них доларові заробітки. Та кості погано збереглися і не могли стати товаром для продажу.

Тим паче, принести багатство. Зате який був би чудовий подарунок для нашого музею!

Як розповідали авторці фахівці, найчастіше давні бивні мамонтів уже в тому стані, коли вже не можуть бути матеріалом для художнього різьблення чи використання його майстрами мистецтва. І все ж, такі знахідки старого сусіда людини залишаються дорогоцінними реліквіями історії та краєзнавства.

Нині невелику колекцію із бивнів та кісток мамонта зберігають у своїх фондах фахівці Миколаївського обласного краєзнавчого музею. Експонують їх на виставках.

У нашому місті живе дивовижна майстриня — Світлана Леонова. Красива тендітна дівчина — член Спілки майстрів народного мистецтва України. Читає студентам лекції, займається різьбленням по кості. І по мамонтовій — теж. Її унікальні роботи знає весь світ. Художні вироби С. Леонової вважають за честь мати музеї, приватні колекціонери, президенти різних країн. Тривалий час славетна землячка відроджує українські традиції різьблення по кості, відомі фахівцям ще з XVIII ст.

Й нині можна почути вислови про старих жителів планети: волохатий, неначе мамонт; заріс, як мамонт; старий, наче давній мамонт; вимирають, як доісторичні мамонти тощо.

А в селі Кулішівка Сумської області встановлено єдиний у світі пам’ятник цій дивовижній тварині. Виготовлений з чавуну. Висотою близько 3 м. Так колись (1841 рік) сум- чани увінчали рідкісну знахідку (1839 рік) добре збереженого скелета тварини. Та ще й підкреслили колишній кордон між Росією, Польською Річчю Посполитою та Литвою.

Продолжение следует…

Вам также может понравиться...